Харківський гвардієць розповів про кохання, війну та мрії

Історію гвардійця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному оперативно-територіальному об'єднанні Національної гвардії України.

На службу в один з бойових батальйонів Національної гвардії він потрапив у серпні 2022 року. До того закінчив школу та технікум, відслужив строкову службу в силах протиповітряної оборони й уже робив свою кар’єру у фірмі, що розробляє та виготовляє сучасні меблі.

Брат-двійнятко Максима теж пішов служити, але потрапив до ЗСУ. Боєць зізнається, що їхня мама тепер турбується одночасно за двох синів, тому щовечора телефонний дзвінок кожному – це вже ритуал. Позивний у гвардійця – похідний від імені.

– Ще з дитинства, із самого садочка повелося – «Мася». Не знаю, чи то хлопці так звали, чи хтось зі старших так нарік, але закріпилося назавжди. Коли перший мій командир радив обрати щось коротше за власне ім’я, то я не вагався ані секунди, – говорить Максим.

За півтора року служби чоловікові довелося побувати стрільцем, навідником екіпажу бронетранспортера, а зараз він хоче вивчитися на оператора БПЛА. За час бойових дій Максим двічі отримував контузії та нещодавно вилікувався від поранення в плече.

– Свистіло, розірвалося поряд. Я встаю і бачу кров. Ще не боліло, а от курточку шкода було, бо рукав майже зовсім відірвався. На евакуацію ми йшли та несли вдвох третього пораненого, бо він сам не міг йти, – ділиться військовий.

Проте він вважає себе щасливчиком та продовжує нести службу.

– Багато моментів згадується, з останнього – як на нулі під час виходу на бойове завдання несли снаряди для свого СПГ, а на нас летіли два ворожі гелікоптери. Тож ми бігли як могли – зі швидкістю равлика, бо стомилися сильно... А потім, як прилетіло в нашу схованку, хотіли все загасити, але полум’я було величезне, а все навкруги тріскотіло – патрони розривалися. На ранок довго дивувалися, коли зрозуміли, що згоріло все, окрім нашого боєкомплекту, тих самих снарядів, з якими «нешвидко бігли», – згадує чоловік.

У травні минулого року Максим одружився. З коханою познайомився вже під час служби в Нацгвардії. Чоловік зізнається, що зараз усі його думки – про нове життя, про дітей, яких подружжя вже планує. Обов’язково хлопчика та дівчинку.

– Найбільш неймовірна річ у житті – це моя буква «К». Прізвище розпочинається на «К», дружина Катерина, воював у Куп’янську, Кремінній, Кліщіївці, був у Краматорську, Кривому Розі. А при пораненні був ще один уламок міни, але його взяла на себе моя «каска». Так, я знаю, що правильно казати «шолом», але хай буде «каска». Тож щастить мені на цю літеру. А каску ношу досі, вона моя рятівниця, – розповідає гвардієць.

Раніше ми писали про Андрія на псевдо «Ташкент», який проходить службу в прикордонній бригаді «Сталевий кордон» на посаді оператора-стрільця в одному з розрахунків спареної зенітної установки «ЗУ-23-2». Зараз чоловік захищає українське небо, а нещодавно він став дідусем.

Та про Артема з позивним «Тьома», який до 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ доєднався вранці 24 лютого 2022 року. Тоді, прийшовши з роботи додому після нічної зміни, чоловік почув перші обстріли й поїхав з міста Зміїв до Харкова.

А також про Руслана – військовослужбовця 3-ї окремої танкової Залізної бригади, яка у 2022 році брала участь у Харківському контрнаступі. До повномасштабного вторгнення чоловік працював помічником судді у селищі на Одещині. Та на початку великої війни став військовим.