З фури – на фронт: історія прикордонника, що воює у Вовчанську
Микола – військовослужбовець прикордонної бригади «Гарт», нині він боронить Україну у Вовчанську. Свій бойовий шлях чоловік розпочав доволі незвично. Він був водієм фури, яку перевірили на блокпосту на Львівщині, і вже невдовзі з ТЦК Миколу відправили служити у Львівський прикордонний загін. Відправили як був – у капцях, вдягнених на білі шкарпетки, тоді до нього й приклеїлося псевдо – Босий.
Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook розповіла і виклала пресслужба прикордонної бригади «Гарт», повідомляє медіа «Слобідський край».
«Я знав, що мене рано чи пізно призвуть. На все свій час», – каже Босий.
Крім того, у нього зараз служить і батько, і старший брат. Маючи за плечима строкову службу, він допомагав молодим рекрутам, в яких зовсім не було досвіду служби. Після мобілізації Микола знайшов справжніх товаришів та командирів, які суттєво різнилися від тих, що зустрічалися Миколі на «строковій». Коли Миколу мобілізували, його дружина була на останньому місяці вагітності.
«Мене призвали, а через 12 днів у мене дочка народилася», – згадує прикордонник.
Тоді керівництво пішло назустріч молодому батькові й дало йому відпустку. Він приїхав додому – на Житомирщину вже не в капцях – а в берцях і військовій формі, та вразив своїм незвичним виглядом дружину та старшу доньку, якій зараз 5 років.
«Дружина розповідає дитині, що тато військовий, щоб вона підростала і розуміла, що тато захищає свою країну», – каже прикордонник.
А після трьох місяців підготовки та бойового злагодження «Босий» уже в складі бойової бригади «Гарт» почав свій бойовий шлях на Харківщині. Згадує, коли вперше висадився у Вовчанську – побачив зруйноване, колись гарне, місто. Довкола стояв дим, гуркотіла артилерія, дзижчали кулі та дрони. Бої в місті були жорстокі й інтенсивні. Дрони вибухали поряд, стрілкотня велася з ворогом на відстані до 200 метрів.
«Неодноразово чув їхні крики й мати, ми туди працювали, ворушили їхнє кубло, щоб вони вискакували та ще більше їх знищити», – згадує воїн.
В одному з таких зіткнень «Босий» дістав поранення. Вночі він вискочив, щоб відпрацювати по ворогу, та дістав у живіт уламок від пострілу з автоматичного гранатомета.
«Я відчував тільки, що щось запекло, забіг в «еспешку». Першим ділом бронік скинув, дивлюся в мене в животі щось заважає. Я сам осколок витягнув і передав, що я «300». Це було на адреналіні. Я його витягнув без страху і одразу відкинув, а потім підняв і у бронік поклав», – згадує воїн.
Потім були евакуація, лікування, реабілітація, відпустка. Микола згадує, що не хотів розповідати про поранення нікому вдома, крім батька. А мати побачила у батька фото, довелося все розказати. У відпустці «Босий» постійно згадував за своїх побратимів.
«Майже кожен день всім писав, питав: як вони? Переживав, що я не з ними, я вдома відпочиваю, а вони самі без мене, а через 25 днів я заїхав назад до своїх хлопців, і ми далі нищимо ворога», – розповідає воїн.
Він мріє, щоб Україна перемогла й усі побратими та військовослужбовці могли живими та неушкодженими повернутися до своїх сімей.
Раніше ми писали про 57-річного Родіона на псевдо Пастир. До війни він мав цікаве і щасливе життя, але з початком великої війни не зміг лишатися осторонь і добровільно став на захист держави. Зараз він служить у мінометній батареї 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.
