Історія снайпера, який став розвідником

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

Чоловік — досвідчений офіцер-спецпризначенець. В «Омега» багато років, починав кулеметником та гранатометником. А на момент повномасштабного вторгнення входив до групи снайперів. 

– Першого ж дня зі своїм напарником – заступником командира загону — отримав завдання виїхати на окружну дорогу Харкова у районі виїзду з Дергачів. Там вже був блокпост 3 бригади оперативного призначення. Ми постійно отримували інформацію, що у наш бік рухається бронетехніка, і мали відсікати ворожу піхоту. Але передові підрозділи ЗСУ цю колону знищили. За два дні ми приєдналися до групи підполковника Орлова. Основним нашим завданням стала розвідка. Снайперської роботи тоді не було. Потрібно було збирати максимально точну інформацію про дії та положення сил ворога. По суті, на той момент було невідомо, що творилося за окружною, де стояли наші крайні рубежі, – розповідає спецпризначенець.

У перші тижні повномасштабного вторгнення панував хаос. Подекуди ворог знаходив слабкі місця в українській обороні та проривався до Харкова.

– П’ятого березня виїхали на розвідку у районі населеного пункту Елітне на двох цивільних машинах, і вискочили просто на голову колони бронетехніки росіян. У дозорі був танк Т-72. До нього було метрів двадцять. До найменших дрібниць пам’ятаю обличчя танкіста, який дивився просто на нас. Тоді здалося, що ми не мали жодних шансів, адже там було ще штук двадцять БМП. Цей танкіст раптом показав жестом, щоб ми розверталися. Ймовірно він просто помилився, не зрозумів, що ми українські військові. Нас врятувало, що перед цим ми зняли жовтий скотч зі скла. Ми розвернулись, від’їхали й передали координати тієї колони нашим артилеристам. Декілька одиниць техніки тоді їм вдалося знищити, - згадує Козак.

Серед найболючіших спогадів — події 7 березня, каже військовий. Тоді снайпери харківської «Омеги» втратили свого командира. Після загибелі Орла Козак досить часто чергував як снайпер на блокпості біля «Рози Вітрів». Невдовзі росіяни почали втрачати ініціативу на Харківщині.

– Наша група брала участь у звільненні Кутузівки, ми мали провести штурм та зачистку населеного пункту від російських солдатів. Після цього підрозділи ЗСУ мали зайняти рубежі на східних околицях цього села. Ми заходили, фактично, «на плечах» росіян, які в той момент почали виходити з іншого боку Кутузівки. Свій відхід вони прикривали артилерійським вогнем, працював танк. Нам довелося розосередитися. Тривав обстріл, але ми почали перевіряти кожен будинок, щоб ніде не залишилось ворога. Коли ми почали відходити назад до контрольної точки, то потрапили під ворожий обстріл двох пар гвинтокрилів, що працювали некерованими авіаційними ракетами. Врат ми не зазнали, але відчуття було вкрай неприємним, — зазначає військовий.

Раніше ми писали про Олександра – бійця 22-го мотопіхотного батальйону, аеророзвідник. Бойовий шлях розпочав ще у 2021 році. Під час Харківського контрнаступу захисник втратив частину кінцівки. А нещодавно повернувся у стрій після лікування та реабілітації.

А також, що бійці харківської ТрО будуть проводити заходи з військово-патріотичного виховання.

Та про Наталію – старшу солдатку 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Жінка пов’язала значну частину свого життя зі службою в Збройних силах. А у березні 2022 року проходила службу на Харківщині.