Історія снайперки з харківської бригади

02.12.2024 19:36 Суспільство
Снайперка 92-ї ОШБр Дельта / Фото: Скриншот з відео Снайперка 92-ї ОШБр Дельта / Фото: Скриншот з відео

«Дельта» – снайперка 92-ї ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка. До війська жінка долучилася ще у 2018 році. Зізнається: рада, що прийшла в армію до повномасштабного вторгнення, адже за цей час змогла набути чимало знань, вмінь та навичок.

Історію військовослужбовця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

Зараз Дельта служить зі своїм чоловіком в одній бригаді, проте у різних підрозділах. Каже, головна її мотивація – щоб діти не бачили того, що бачила вона.

– Мій 8-річний син сказав, що він трошки підросте й піде на війну, щоб захищати нас. У мене тоді серце не витримало, і я кажу: «Ні, сину, ти будеш навчатися». Я б не хотіла, щоб мої діти бачили війну, проте вони вже є дітьми війни. Але я не хочу, щоб вони бачили те, що бачимо ми, й брали у цьому участь. Тому я тут, і мій чоловік тут. Спочатку я пішла служити, а через півтора місяця – він. У нас у батальйоні сміялися, бо зазвичай навпаки, – говорить жінка.

Вона зазначає, що війна знімає маски, адже під впливом страху люди показують своє справжнє обличчя.

– Я розумію, що якщо буду панікувати, це нічого не змінить, тож треба зібратися. Раніше я дуже боялася кладовищ та мертвих. Тут усе змінилося. Одного разу, коли ми заходили поблизу Хромового, гатила артилерія. Ми на кладовищі маскувалися, лежали, накриті вінками, тоді я думала: «Боже, я працювала вчителькою, як я сюди потрапила? Що я тут роблю під цим вінком?». І все, потім страху не було, ми виживали, як могли, – ділиться військовослужбовиця.

Найбільше Дельта мріє про повернення до своїх дітей, але зазначає, що спочатку потрібно вибороти Перемогу.

– Для щастя мені потрібно, щоб на нашій землі не було ворога, щоб війна скоріше закінчилася, щоб я повернулася додому до своєї родини. Хочу побачити дітей, спостерігати, як вони зростають. Я хочу піти на кладовище до побратимів та сказати, що ми перемогли й буде мир. Я не хочу, щоб мої діти їхали в чужу країну, бо це наша земля. Тому я хочу, щоб вони тут зростали, щоб створювали свої родини, народжували дітей. Це моя земля, і ми будемо тут стояти до останнього, – говорить снайперка.

Раніше ми писали про Миколу та Лізу – військовослужбовців 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Стосунки між чоловіком та жінкою почалися під час служби, й зараз пара воює разом та наближає Перемогу.