«Окупанти кидали своїх поранених, але вантажили пральні машини», – командир 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка

Павло Федосенко згадує, як перші три дні війни наші захисники вели бої на напрямку від адміністративного кордону Харківської та Сумської областей до адміністративного кордону Харківської і Луганської областей. Після цього була отримана команда зайняти оборону Харкова. І уже вночі підрозділи перегрупувалися, а зранку зайняли оборону вздовж кільцевої дороги.

– На той момент у місті точилися вуличні бої. За Харків билися всі: і військові, і цивільні. Підрозділи ЗСУ, Нацгвардія, поліція, просто добровольці. Ворога колошматили буквально на кожній вулиці. Надзвичайно важливо було перехопити ініціативу в перші 10 днів, що ми і зробили. Вибили росіян з міста, нормально закріпилися і все – вони втратили момент раптовості й зрозуміли, що більше до міста їм не пробитися, –  розповідає командир 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка.

Він упевнений, що саме тоді усі вперше зрозуміли, що ворог не настільки страшний, як здавалося.

– Росіяни – це армія варварів та мародерів. Коли ми вибивали росіян з Циркунів, наприклад, вони там кидали своїх поранених, особовий склад, натомість на техніку вантажили пральні машини тощо і тікали з цим награбованим барахлом у бік росії, – говорить Павло Федосенко.

Вів додає, що ворожа армія використовує максимальну кількість танків, артилерії, перевищуючи спроможності української армії в десятки разів. Так, за словами Павла Федосенка, із самого початку російського вторгнення окупанти використовували все: і авіацію, і вертольоти, і танки, і «Буратіно», як його називають, і артилерію всіх видів.

– Але ми вистояли. Навчилися захищатися від будь-яких ударів. Зараз максимально використовуються усі види боїв – маневрена оборона, наступальні дії, рейдові дії. І для їх ефективного проведення необхідно якомога більше зброї. Ми успішно й професійно користуємося протитанковими засобами NLAW та Javelin, ПЗРК Stinger та Piorun, наданими нам міжнародними союзниками. Але всього треба більше, –  наголошує комбриг. – Ця зброя має бути у всіх підрозділах у максимальній кількості. Крім того, нам потрібні танки та артилерія великої дальності ураження. І чим більше боєприпасів, тим краще.

Про плани після перемоги говорить, що хотів би пройти з бригадою парадним маршем від Харкова до Чугуєва.

– Зайти до бригади, до свого дому. Покласти квіти на могили хлопців, які загинули. Хотів би вклонитися усім матерям, подякувати за те, що виховали синів і доньок, які, не задумуючись, ішли у бій, захищали Батьківщину. Це найголовніше. А потім можна відбудовувати і вдосконалювати нашу країну. Україна має бути вільною. Наші діти, онуки мають жити у незалежній державі – за це ми і б’ємося, заради цього мої хлопці поклали свої життя, – зауважує Федосенко.

Крім того, у комбрига є особиста мрія, а саме розпакувати палатку і човен, які йому подарували на день народження 2 роки тому, а також, взявши вудки, відправитися з дітьми на відпочинок.

– Разом із синами й донькою, яких не бачив уже півроку, поїхати відпочити туди, де мене ніхто не знайде. Вимкнути телефон, розпалити багаття, зварити юшку і просто відпочити з родиною, – розповідає Павло Федосенко.