Командирка відділення БпЛА з Харківщини: про службу, мотивацію та підтримку побратимів

Історію військовослужбовця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

Після здобуття вищої освіти Анна працювала за кордоном і навіть там не припиняла підтримувати Збройні сили України. Повномасштабне вторгнення дівчина зустріла вдома. А наприкінці 2023 року все ж наважилась вдягнути однострій. Подала заявку через сайт пошуку роботи, пройшла кілька співбесід, курс базової загальновійськової підготовки і все ж потрапила у бажаний підрозділ БУБпАК «Ахіллес» 92-ї ОШБр.

Захисниця говорить, що наявних знань та навичок для повноцінної роботи з літаками на початку служби було критично мало, проте наполегливість, бажання розвиватись та круті командири відіграють вирішальну роль.

– Я практично нічого не знала про літаки. Коли командир взводу вперше сказав, що їдемо на тренування, було дуже страшно. За кілька місяців потужного вишколу і роботи у бойовому розрахунку багато ґуль набито, сліз пролито і нервів витрачено. Втім на практиці потроху все ставало зрозуміло. Варто наголосити на ролі командирів, які у більшості і самі проходять шлях від солдатів до сержантів та офіцерів, чітко розуміючи що реально, а що – ні.  Між іншим, досвід польових виходів з важким рюкзаком, виживання в екстремальних умовах, орієнтування на місцевості, PR-менеджмент – усе це з часів навчання у виші на «туризмі» мені теж знадобилося вже у війську, це порада для тих, хто хоче долучитися до нас, – ділиться Анна.

Вона зазначає, що кількість фахівців, котрі забезпечують польоти – дуже велика.

– Це не лише пілоти, це і штурмани, від яких залежить, чи долетить пілот, це сапери, завдання яких безпека особового складу під час бойового виходу, техніки, без яких взагалі нічого не полетить, фахівці IT, розвідники, медики. Тобто  у цьому процесі важлива кожна ланка і кожна людина – від командного пункту до відділення БпЛА – всі залежні один від одного, тому питання «не хочу» або «не можу» не стоїть, є завдання – потрібно виконати, інакше не буде результату, – каже військова.

Зараз відділення Анни займається підготовкою літаків різного типу до застосування. Тестування, усунення недоліків, зміна модулів чи певних деталей для кращої роботи, вільні польоти для перевірки усіх систем, комунікація із суміжними підрозділами щодо обміну досвідом, а також співпраця з розробниками літальних апаратів задля їх вдосконалення – усе це системна робота, яку щоденно виконує команда вмотивованих бійців.

– Буває дуже важко – командири «дадуть на горіхи», літак не хоче працювати, якісь запчастини не можемо знайти – до відчаю доходить, тоді або співаю з хлопцями, піднімаючи собі настрій, а коли з'являється вільна хвилинка – малюю чи занотовую думки,  інколи телефоную мамі поговорити  – так і розвантажуюсь емоційно. Але здаватись – ніколи. Немає таких речей, які б не можна було зробити. Єдине, що страшно – втрачати близьких та рідних, усе інше вирішується, а тим паче якщо довкола тебе однодумці, круті та вперті люди. Армія це місце, в якому будь-яка людина зможе себе знайти, головне – бажання, – зазначає захисниця.

За рік служби вона набула досвіду, яким готова ділитись з іншими, і паралельно продовжує розвиватись, адже цього вимагає час. Також Анна здобуває другу вищу освіту та запевняє, що робитиме усе можливе, щоб Україна вистояла і її рідні жили у вільній та незалежній державі.

Раніше ми писали про бійця 58-ї мотопіхотної бригади Олега з позивним «Депутат», який до армії прийшов добровільно ще на початку повномасштабного вторгнення. Спочатку він потрапив до інженерних військ, а нині – в піхоті.