«Дідусь, вернись»: як медик «Козак» з Харківщини рятує життя на фронті
Олександр на псевдо «Козак» присвятив своє життя роботі в столичному спортивному ліцеї. А в 52 роки опинився на Харківщині й витягував з нуля поранених бійців. Нині він – бойовий медик 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії. На одній з найважчих ділянок фронту він рятував побратимів.
Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ, пише «Слобідський край».
Олександр у мирному житті працював у спортивному ліцеї. У червні 2024 року йому прийшла повістка, оскільки за плечима було медучилище – став бойовим медиком. Після цього одразу потрапив на Харківщину. Був у Липцях, Глибокому, а з січня на Куп’янському напрямку.
«Моя основна задача – переїхати на точку евакуації, швидко відкрити люк десанту, вискочити, забрати пораненого. Тут уже хапаєш його за руки, за ноги, за броню, за що вдасться. Все викидається, головне самого хлопця закинути й спасти», – каже чоловік.
Через засилля дронів головне під час евакуації зробити все швидко, говорить гвардієць. Рушають без червоних хрестів та розпізнавальних знаків, бо ворог нехтує гуманітарним правом. Тож лише на броні, полями.
«Колісна техніка, пікапи, вони там недоречні у зв'язку з тим, що дуже багато розкидано мін, дуже багато розкидано «пелюсток». Тобто ця машина зразу останеться без колес», — пояснює Олександр.
Бойовий медик розповідає, що було й таке, коли необхідно було забрати пораненого, який уже шість днів провів із турнікетами.
«Той хлопець лежав на мені, поранений в нижні кінцівки. І так ми 25 кілометрів гналися з відкритим десантом, який можна було хапанути все. У нас ще стояли паливні баки, тобто якщо, не дай Боже, міна... Їхали, як на пороховій бочці. Тобто в будь-який час ми могли злетіть. Але ми доїхали. Хлопця довезли», — говорить чоловік.
Під час останньої евакуації поблизу Фиголівки Дворічанської громади екіпаж Козака спершу підірвався на міні, потім потрапив під удар ворожого FPV. Парамедик пішки кинувся витягати травмованого 21-річного одесита. Бійця вдалося врятувати, а от сам зазнав поранення.
«Довелося його в підвалі перев'язати чим було, тому що сумку загубив у машині. Тягнув я його через поле, там 700 метрів. Спочатку ми FPV-дрон маленький «зловили», ВОГ маленький, що по нозі, я тільки почув, що тепле щось таке було. Малий падає, втрачає свідомість. Але роботу треба було робити», — згадує гвардієць.
За січень екіпаж евакуював 22 поранених. Козак уже не пам’ятає чітко всіх облич, а от врятовані бійці впізнають його зразу. Війна не поставила життя на паузу. У чоловіка три вищі освіти. Останній диплом захистив, коли був уже на «нулі».
«Коли ми стояли на Глибокому і літали дрони над нами, я в бліндажі захищав диплом. В броні, в касці, тому що в будь-який час могло прилетіти. Вони всі мовчали. Я тільки бачив тремор рук і тремор очей», — каже чоловік.
Після поранення парамедик уже знову рветься на фронт.
«Списуватись навіть не думаю. Я хочу просто відпочинку, хочу побачити свого внука. Я як від’їжджав, донька мені зробила брелок, на якому було написано: «Дідусь, вернись, ти обіцяв онука навчити рибалити», — ділиться Олександр.
Раніше ми писали про Андрія з Донеччини, який у 2022 році він з родиною переїхав у більш безпечне місце, бо ракета росіян влучила у будівлю, де працював чоловік. Тоді ж він отримав перше поранення та усвідомив, що рано чи пізно стане у стрій. Нині Андрій служить у 92-й ОШБр.
