«Ми сильна нація, а після перемоги будемо ще сильнішими», – боєць ТрО про війну

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.

У 2012 році чоловік пройшов строкову службу, а з початком війни у 2014 році став добровольцем. Останні роки перед вторгненням жив цивільним життям – працював у магазині рок-атрибутики. А у 2022 році вдруге став добровольцем.

– На момент вторгнення у мене були вже зібрані речі. Після того, як рф визнали л/днр, я був упевнений, що повномасштабне вторгнення точно буде. Так вийшло, що напередодні я добряче гульнув, тож, навіть коли прокинувся від вибухів, вирішив поспати ще кілька годин. Вже потім узяв рюкзак, бронежилет та з товаришами пішов вирішувати, в який підрозділ ми підемо. Розглянули варіанти та приєдналися до батальйону Сил ТрО. 25 лютого я вже був зі зброєю та ніс бойове чергування, – згадує Євген.

У перші дні повномасштабної війни чоловікові найбільше запам’яталося, як росіяни бомбили рідний Харків.

– Було так боляче, я таким злим не був ніколи. Думки були лише про одне: треба знищити загарбників, треба захистити місто, його жителів. Я знав, що це не буде швидко, але хотілося для початку відтіснити їх від міста, – розповідає боєць.

Після того, як українські захисники не пустили росіян до Харкова, Євген з побратимами захищали та звільняли населені пункти Харківської області й часто потрапляли в небезпечні ситуації.

– Запам’ятався авіаудар по нас у Барвінковому, тоді були перші втрати. Або як біля Долини в складі маленької групи займали той клятий ліс. Зайшли туди вночі вчотирьох, організували спостережний пункт. Але потім почався повний «треш». По нас працювала авіація та дуже щільно «обсипали» з мінометів. Вибралися звідти якимось дивом, контужені, але цілі. Нам дуже пощастило, всі пацани дуже класно себе показали, – каже «Банді».

Після Харківщини бійці проходили службу в Донецькій області.

– Про Курдюмівку під Бахмутом можна розповідати годинами. Неймовірний холод, постійно відбиваємо російські наступи, постійні обстріли. Там ми втратили кілька крутих хлопців, але виконали свою задачу. Я зазвичай завжди на позитиві, жарти та підколи – це моя фішка в найскладніших умовах. Але коли на третьому тижні запаси адреналіну вичерпалися, було важко й самому веселитися, й інших веселити. Не тільки морально було важко, фізично теж. Але все ж вистояли, – говорить військовий.

Аби хоч трохи відволікатися, Євген купив великий телевізор та приставку Xbox.

– Приїхали в магазин у Костянтинівці, там був лише один великий телевізор – забрали його. Приставку замовив в Інтернеті. Це для нас була можливість вирватися з того пекла та хоч трохи перепочити. Ми грали в футбол на приставці, відволікалися. Після холоду, обстрілів та стрілецьких боїв сісти пограти на приставці – це здавалося нереальним, – розповідає чоловік.

«Банді» говорить, ключова відмінність українського воїна від окупанта – розуміння, за що саме він ризикує життям.

– Війна скінчиться тоді, коли кожен громадянин України буде докладати зусиль для перемоги. Ми сильна нація, ми сильні люди й будемо ще сильнішими, коли переможемо. Війна – це трагічна сторінка історії, але ми робимо це заради того, щоб потім те саме не довелося робити нашим дітям та онукам, – зазначає Євген.

Раніше ми розповідали про Павла, який за час війни пройшов шлях від солдата до офіцера. Він харків’янин, який служив строковиком у Львові, а потім перевівся у 5-ту Слобожанську бригаду НГУ, щоб захищати рідне місто.

А також про військовослужбовців окремої танкової Залізної бригади Олександра і Віталія, які дружать уже багато років, до того ж вони куми. Друзі розповіли, чому вирішили стати танкістами та як допомогли тероборонівцям під Барвінковим, а в обмін отримали трофейний танк.

Та також про майора медичної служби Надію. 

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.