Найважливіші знання зараз, або як говорити з дітьми про мінну небезпеку?
PromoЗа перший тиждень лютого у Харківській області сталося 3 підриви, через які четверо людей у лікарнях. На жаль, двоє – дорослий і 10-річний хлопчик – під час цих страшних інцидентів загинули. Чому ж лихо сталося? Здається, усі знають ознаки небезпеки та основи безпеки? Ми не маємо морального права якось коментувати жодну з цих трагедій. Щирі співчуття родинам, які переживають втрату, та сил тим, хто одужує. Ми хочемо застерегти якомога більше людей від біди. Для цього ця стаття від команди проєкту «Health care for safety and rehabilitation» 27/UCR/012832. Будь ласка, дочитайте матеріал. Ми живемо в умовах війни і будемо ще десятиріччя жити в умовах загрози підривів після закінчення бойових дій. Ми ростимо дітей буквально на мінних полях чи територіях, які можуть стати такими. Тому, навіть якщо Вам здається, що Ви знаєте все про мінну небезпеку, все одно приділіть тексту увагу. Зайвих знань у цих питаннях точно не буває.
НЕ ТІЛЬКИ МІНА, ГРАНАТА, РАКЕТА
Пів року інструктори проєкту «Health care for safety and rehabilitation» 27/UCR/012832 проводили освітні заняття в Харківській та Івано-Франківській областях, також були виїзні лекції в Дніпрі та Одесі. Із дітьми та дорослими говорили про мінну небезпеку відповідно до регіону їхнього проживання. Слухачі, які тимчасово виїхали в західні регіони країни, уважно вглядалися в фото: їм колись повертатися в реальність, на них зображену. Слухачі в Ізюмському та Чугуївському районах, де десятки сіл буквально стали «мінними полями», часто самі ділилися пережитим. Багато хто, на жаль, не просто бачив небезпечні вибухові пристрої, а підривався і отримав поранення.
«Мій друг підірвався, коли взяв до рук безпілотник. Це зараз багато хто з нас знає, що це і чим небезпечне. А тоді... ця штука просто лежала в траві. Нам зараз потрібно завжди бути в курсі, з’являються все нові і нові речі, які можуть нас поранити чи вбити», – розказав один зі слухачів лекції в Чугуєві від проєкту «Health care for safety and rehabilitation» 27/UCR/012832, він переселенець із Донецької області.
Діти – особлива аудиторія. У них теж є свої страшні спогади про вибухи поруч, згорілі оселі, скелети ракет від «Ураганів» у городі. А ще в дітей вже є сформована база знань про мінну небезпеку. Серед корисного номер 101 і 102, куди треба дзвонити. Закарбоване в пам’яті «не заходь за таблички», «не фотографуй» і «відходь тією ж стежкою». І це добре. Але! Знання більшості дітей і підлітків обмежені словом і зображенням всього лиш групи вибухонебезпечних предметів. Те, що згадується у кіно, у соцмережах чи на уроках, частіше міна, граната, ракета, тепер додалася ще пелюстка чи метелик (протипіхотна міна). Таке обмеження несе небезпеку.
Вибухає, а значить, ранить та вбиває, куди більше коло предметів. Необов’язково знати, як називається той чи інший боєприпас. Безпеку забезпечує два фактори: знання алгоритму, яка територія є небезпечною (тобто це території деокупованих населених пунктів, прифронтова місцевість, те, що нещодавно було під обстрілом), відповідно до цього і формується розуміння та прийняття того, що довкола нас нова реальність і там є свої правила проживання. Друге ж – мінімально ознайомитися з тим, як виглядають боєприпаси та їхні частини. Для цього батьки можуть банально скористатися Інтернетом. Щось і для них самих стане корисним відкриттям.
Уважно вдивіться у це фото. Для людини, яка не служила в армії, не цікавилася військовою тематикою, цей кількасантиметровий предмет може здатися деталлю, наприклад, автівки. Це підривач А670 до снарядів. Саме через вибух цього предмета загинув хлопчик у селі Коротич в ніч на 7 лютого.
У ДСНС нагадують, що повномасштабне вторгнення змушує бути в темі «вибухової справи». Час, коли йшлося про просто увагу до залізяччя Другої світової війни, відкопаного із землі, минув. Боєприпаси можуть бути пластиковими, нехарактерних форм, схованими будь-де. Нещодавно ДСНС опублікувала фото та нове звернення «росія запускає подібні безпілотники, які спрямовані саме на мирних мешканців та миттєво детонують при контакті».
НАЛЯКАТИ – НЕ ЗНАЧИТЬ НАВЧИТИ
Звикання – одна із серйозних небезпек, які варто згадати, коли говорять про мінну небезпеку. Здається, що якщо біди не сталося до цього часу, то біди не буде і далі. Але з боєприпасами це не працює. Вибуховий предмет з плином часу стає тільки небезпечнішим: його засипає листя, впливає дощ, сонце. Звикання дорівнює байдужості до своєї безпеки – і це те, з чим стикаються дорослі.
Для дітей інша крайність – дорослі часто намагаються залякати, «щоб не ходили куди не треба». Але, як наголошують у Міжрегіональному центрі гуманітарного розмінування та швидкого реагування, це не працює. Навпаки, це збуджує цікавість і штовхає випробувати себе та реальність.
«Якщо дитину налякати, то сенсу від розповідей і всього уроку про мінну небезпеку не буде, – каже Юлія Горленко, інструкторка Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування. – Користь буде тільки тоді, коли дитині цікаво. Тільки тоді вона вас почує і зможе в ситуації небезпеки згадати, що ви казали. Тоді вона не підніме незнайомий предмет із землі, навіть якщо цього буде дуже хотітися. Тож цікавість і доступність – це головне в розмові. Ми завжди зважаємо на вік дитини. Для найменших – це розмальовки, інтерактивні ігри. Підліткам, із їх «атомною» енергією, треба обов’язково показувати, як ВНП виглядають, пояснювати, які місця є небезпечними, чому в «заброшки» чи окопи-бліндажі не можна ходити. Дати зрозуміти, що цікавість часто дорівнює біді. Налякавши дитину, ми не допоможемо дитині усвідомити, що її безпека важлива. Говорити «небезпечно» – це майже те саме, що створити на робочому столі комп’ютера папку з назвою «не відкривати». Її ж першою хочеться відкрити».
Якщо Ви хочете вберегти дитину, говоріть із нею відповідно до цих правил. Міжнародні організації створюють і безкоштовно публікують ігри, методики, які нескладно знайти, і їх можна використовувати для спілкування з неповнолітніми. У межах нашого проєкту «Health care for safety and rehabilitation» 27/UCR/012832 була розроблена паперова інтерактивна гра з коміксом. У ній викладена історія хлопчика, який живе неподалік замінованого Ізюмського лісу. Вона просто розказує дітям, що чекає на людину, якщо проігнорувати попереджувальні знаки про міни. Тільки на Харківщині 6 сотень дітей отримали ці ігри та в цікавій формі почули і, сподіваємося, не забудуть правила життя в умовах війни.
Ще одне правило для батьків, яке варто додати в безпекові, вони самі є прикладом. Якщо Ви кажете, не заходити за таблички, але самі йдете, то Ваші слова дитина проігнорує. Якщо кажете не піднімати незнайомі предмети, але робите це, Ваша дія теж буде більш наочною, ніж слова.
Для довідки, проєкт «Health care for safety and rehabilitation» 27/UCR/012832 є частиною ініціативи, загальною вартістю 46,5 мільйона євро, що фінансується Agenzia Italiana per la Cooperazione allo Sviluppo Agenzia Italiana per la Cooperazione allo Sviluppo – AICS Kiev (Італійським агентством з питань Співробітництва в галузі Розвитку AICS) та охоплює понад 900 000 людей, які постраждали від кризи в Україні.
