Місцеве самоврядування на Харківщині: допомагаємо – та перемагаємо

Війна стала лакмусовим папірцем для всіх нас. Зокрема – для тих, кому народ довірив вирішувати питання місцевого значення. Зараз голови громад та рад, а також місцеві депутати тримають фронт на робочих місцях, захищають Батьківщину в лавах ЗСУ та ТрО, волонтерять, шукають по всьому світу та направляють на Харківщину різноманітну допомогу. А це в нашому регіоні, одному з найбільш гарячих та, на жаль, понівечених в Україні, вкрай необхідне. І велика шана тим народним обранцям, хто кожного дня долає такі виклики, які ще рік тому було неможливо уявити.

Ми зазнали всіх найстрашніших наслідків війни. Окупація територій, дуже активні бойові дії, бомбування. Тепер – енергетичний колапс. І багато, дуже багато і військових, і мирного населення, яких знищили або скалічили окупанти. Це біль, який ніколи не мине…

Окуповані донедавна громади… Абсолютна більшість сільських та селищних голів, які фізично опинилися на окупованій території своєї громади, гідно пройшли через нереальні випробування – полон, фізичні та моральні знущання, реальну і дуже велику загрозу для свого життя. Жінки та чоловіки не зрадили Україну і змогли не тільки вистояти тоді, але й максимально ефективно діяти для відновлення життя у громаді після деокупації. Ті ж голови, які вимушені були виїхати з громад на час окупації, знаходилися поруч та допомагали місцевим мешканцям, як могли та чим могли.

Громади, які зазнають постійних бомбувань, де йдуть або відбувалися донедавна активні бойові дії. Їхні голови кожен день розв’язують серйозні проблеми, пов’язані з відновленням критичної інфраструктури, житлового фонду, забезпеченням мешканців хоча б життєво необхідним мінімумом – продуктами тощо…

Відносно «спокійні» громади, що прийняли до себе таку кількість людей, які рятувалися від реальної загрози життю, що зараз у деяких населених пунктах кількість мешканців збільшилася утричі. І всім потрібні житло, харчування, медична допомога та інше.

Місць, які б не відчули на собі наслідки ворожої агресії, на Харківщині просто немає.

І всюди там, де потрібно вирішувати складні питання, пов’язані з життєдіяльністю людей, це роблять голови громад за допомогою своїх команд, які складаються з депутатів різних рівнів, працівників місцевих рад та просто активних громадян, які не можуть не приносити користь.

Не всюди команди великі. Зокрема, в деокупованих громадах, де виїхала велика кількість мешканців, немає на місцях і багатьох місцевих депутатів та працівників рад. Але ті, хто залишився, працюють за кількох людей. А багато з тих, кому довелося покинути рідну домівку, максимально допомагають з тих місць, де зараз перебувають. Харківщина демонструє всьому світові неабияку силу, згуртованість та незламність місцевого самоврядування.

Так, це не про всіх з тих, кого ми обрали на останніх виборах. Є і зрадники, які підтримували окупантів. Але про них особлива розмова. Не зараз. І не тут, а у відповідних силових структурах. А всім нам це привід дуже добре замислитися, коли після Перемоги будемо йти на наступні місцеві вибори, – за кого ми голосуємо і чи гідний він нашої довіри. І чи можна на людину покластися у вкрай екстремальних обставинах. І чи є за словами, які, можливо, відгукуються в чиїмось серці, правда, патріотизм та турбота про людей.

Але переважна більшість наших з вами обранців (які, можливо, не говорили і не говорять красивих слів ані до війни, ані зараз) налагоджують життя в громадах. Попри страхи та загрозу для життя, часто під обстрілами, практично завжди – через неможливе, просто роблять те, що можуть. І навіть більше. Бо це їхні рідні населені пункти, де мешкають люди, за яких вони відповідають.

Але, на жаль, іноді те, що роблять представники місцевого самоврядування, в деяких людей викликає реакцію, яку ті точно не заслуговують. Іноді ситуація у громадах «розгойдується» кимось на емоціях, а інколи – навмисно. Бо ще не всі зрадники знайдені та покарані. Але кожен з нас повинен розуміти, що таке «розгойдування» – на руку ворогу. Тому давайте залишимо всі політичні та особисті розбіжності на час після Перемоги, а зараз максимально підтримаємо тих, хто бореться за наше фізичне існування, та допоможемо всім, чим зможемо. Бо тільки разом ми зможемо подолати всі жахи війни. У цьому і є принцип народовладдя.

Одразу після деокупації однієї з громад до мене зателефонував голова іншої громади, якій пощастило більше. Він шукав зв’язок з головою деокупованої громади, бо телефон останнього відібрали окупанти. Сказав, що в його громаді вирішили передати будматеріали, які в них є, тим, хто більше їх потребує. Чи зобов’язані вони були допомагати? Ні. Але це був їхній людський обов’язок. Таке ж рішення – допомогти як можуть, прийняли у багатьох громадах Харківщини, хоча зараз важко усюди. І десятки, сотні вантажівок всією Харківщиною курсують між громадами з допомогою тим, хто цього більше потребує і де найбільше руйнувань. Часто про це не роблять гучних заяв. Просто допомагають. А ще допомагають тим, хто вимушений був знайти притулок у більш спокійних місцях Харківщини.

Я пишаюся нашими людьми. Бо всі вони – справді НАШІ.

Але є й інші дзвінки та повідомлення, які до нас надходять. «Наш голова нічого не робить/робить мало, «гуманітарку» не всюди розвозить/розкрадає. От ми йому зробимо…». Питаю в людини: «Може, ви теж чимось зможете допомогти, щоб робота була ефективнішою?» – «Ні, я не можу, бо моя родина зараз не в громаді/мені лячно/чому я повинен (оберіть будь-який варіант). От є голова і депутати – хай і роблять».

Але ж, людоньки добрі, у голів громад, депутатів, працівників рад та волонтерів теж по одному життю і також є родини і бажання мати майбутнє. Просто кожен вирішує, що він може робити (і чи буде щось робити) для Перемоги і допомоги землякам. Але якщо ви нічого не робите – тож яке у вас моральне право критикувати тих, хто робить?

Ідеально працюють? Ні. Абсолютно все роблять? Ні. Але те, що можуть. І те, що вдається зробити. На місцевому рівні – організовують, незважаючи на обстріли, ремонти газопроводів та житлових будинків і роздачу гуманітарної допомоги, шукають генератори, дрова та будматеріали. На обласному рівні – шукають і знаходять державні та міжнародні можливості для відновлення регіону.

Тому дуже прошу: перш ніж щось огидне казати, подумайте, будь ласка, чи маєте ви на це моральне право і чи не підігруєте ви своїми обуреннями ворогу.

Запорука нашої Перемоги і нашого виживання – у згуртованості. Давайте не забувати про це.

Але повернемося до святкової теми. Сама ідея місцевого самоврядування – у народовладді. І це свято – всіх, хто дбає про розвиток (а зараз – і про виживання) наших населених пунктів, хто бере участь у вирішенні найважливіших питань, у подоланні викликів, які зараз стоять перед Харківщиною, хто своїми зусиллями (незалежно від того, куди його сьогодні закинула війна) дбає про те, щоб у Харківщини було майбутнє.

Ми низько вклоняємося нашим незламним землякам, які працюють, попри обстріли, енергетичний колапс і іноді безпідставне критиканство. Багатьом з наших обранців іноді хочеться все кинути і нічого більше не робити. Але лаються, не сплять уночі – і продовжують робити те, що повинні були. Бо відповідають за людей насамперед перед собою.

Тому зі святом, як ніколи, шановні голови громад, депутати, працівники рад і всі, хто разом з ними тримає життя в регіоні!

А по-справжньому відсвяткуємо, мабуть, наступного року, після нашої спільної Перемоги. З усіма, хто справді здійснює в критичний момент самоврядування та народовладдя.