Мотивація залежить від знання історії: боєць про війну та Перемогу
Коли почалася повномасштабна війна, до військкомату вони пішли разом — батько Микола і син Дмитро. Разом їх направили до 3-ї окремої танкової бригади, яка у 2022 році брала участь у Харківському контрнаступі. Нині Дмитро служить у польовому вузлі зв’язку, а Микола — в одному з танкових батальйонів.
Історію військовослужбовця пресслужба 3-ї окремої танкової Залізної бригади опублікувала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє «Слобідський край».
Родинне обійстя офіцерської сім’ї Назаренків розташоване на Київщині у селі Пилипча на Білоцерківщині. До великої війни Микола був головним інженером на сільськогосподарському підприємстві, Дмитро ж по закінченні школи теж обрав стезю інженера, але вже в царині програмного забезпечення.
— Мій випуск зі школи припав на 2014 рік, він пам’ятний, бо війна тоді прийшла на схід України. Я міркував – якщо не вступлю до вишу, то неодмінно піду до війська. Мабуть, на мене вплинула історія прадіда Олександра — учасника Другої світової. Про таке моє бажання знали й мама і старша сестра, і звісно — тато, розповідає Дмитро.
24 лютого Дмитро почув «прильоти» в районі Борисполя і Броварів. Оскільки жив і працював тоді в Києві, то, схопивши підготовлений заздалегідь рюкзачок, рушив до одного зі столичних ТЦК.
Ще не було 7:00 ранку, проте серед добровольців виявився далеко не я один. Тоді мене, молодшого лейтенанта без навичок служби, відправили до місця припису — у Білу Церкву. Дарма було запитувати про якісь навчання — війна. Ми завжди були і є сім’єю з активною громадянською патріотичною позицією. Тому моє рішення боронити Батьківщину не було для рідних дивиною, — ділиться Дмитро.
Приїхавши додому батько з сином до військкомату пішли разом, так і опинилися в 3-й танковій, лише у різних підрозділах.
— Тоді мене надзвичайно вразила самовідданість наших жіночок-волонтерок. Особливо волонтерок-вчительок, які при своїх мізерних статках знаходили, купували, розвозили їжу для військових, годували бійців. Загалом саме у перші дні одразу ж проявився дух згуртованості мотивованих воїнів, який зіграв свою роль і надалі — незалежно від віку чи звання, — зізнається Дмитро.
Чоловік впевнений, що мотивація залежить від знання історії — історії своєї землі та свого роду.
— Любителі росії чи байдужі люди історії не знають — тому така обмеженість поглядів і почуттів. Утім, орієнтуймося на кращих. На тих, хто здобуває і неодмінно здобуде Перемогу. В юнацтві я вважав, що все залежить лише від мене. Перебуваючи у війську на війні, усвідомив, що одна людина нічого не змінить — змінює команда. До того ж у підрозділі завжди формується таке ядро — люди-рушії, — говорить військовий.
З планами після Перемоги нинішній старший лейтенант ще не визначився. Одне знає напевно — створить сім’ю.
Раніше ми писали про Марію – військовослужбовицю Ізюмського окремого батальйону територіальної оборони 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Спочатку жінка займалася волонтерством, потім виїхала за кордон, але згодом доєдналася до ЗСУ.
А також про військового капелана з 3-ї окремої танкової Залізної бригади, яка у 2022 році брала участь у Харківському контрнаступі, народився у священицькій сім’ї. Його дитячі роки минули на Вінниччині, а пізніше сім’я переїхала до нового місця служіння батька – на Хмельниччину.
Та про Віталія на псевдо «Сир» – військовослужбовця Чугуївського окремого батальйону територіальної оборони. До великої війни чоловік мав невеличке підприємство та займався улюбленою справою. Військовий досвід у нього вже був – він два роки служив в АТО.
