На Харківщині продовжив роботу важливий гуманітарний проєкт

В Україні цей проєкт  розпочався навесні, а на Харківщині стартував восени 2022 року. 

– Коли восени до мене звернулася директор ВГЦ «Волонтер» Тетяна Журавель, я запропонувала Балаклійську, Дергачівську та Роганську ТГ, де люди пережили окупацію, і дві відносно «мирні» громади – Красноградську та Мереф’янську, де дуже багато переселенців (у Мерефі, наприклад, більше 10 тисяч), – говорить головна координаторка проєкту Поліна Тимошенко.

У листопаді ВГЦ «Волонтер» організував навчання для майбутніх співробітників проєкту за трьома напрямками: психологічна підтримка дітей, психологічна підтримка батьків, психологічна підтримка освітян та спеціалістів соціальної сфери. Це вкрай важливо – адже дорослі, щоб допомогти дітям, повинні самі себе спочатку «зібрати докупи».

– Є програма «Діти і війна: навчання технік зцілення», яка дозволяє відносно швидко та ефективно справлятися з психологічними стресами, і насамперед – через групові заняття. Вона пройшла апробацію в інших країнах та адаптована до українських реалій. Там дуже потужна психологічна складова, по ній ми працюємо, – розповідає координаторка. 

«Поруч» завжди поруч

У Мереф’янській громаді для потреб проєкту надали частину дитячого садка разом з меблями. Все інше оснащення, та й ще найвищого ґатунку – це завдяки «Волонтеру» та ЮНІСЕФ. 

– Ось усі ці яскраві пуфи, що дітям дуже подобаються, канцелярські бокси для психологічної роботи – там і маркери, і пластилін, і література, і олівці та багато канцприладдя для проведення арт-терапевтичних занять, – розповідає Поліна Тимошенко. – Надали копіювальну техніку, ноутбук, проектор, екран і навіть приладдя для пісочної анімації – воно вартісне. Є спеціальні акумуляторні лампи, павербанки, чарівні пледи – на випадок, якщо немає світла та опалення.

Керівники проєкту говорять – проводьте кава-брейки, не жалкуйте солодощів узагалі, щоб діти відчули цю турботу. 
З грудня проєкт почав активно працювати. В кожній із громад працюють 3-4 людини, це психологи і соціальні педагоги. Заняття проходять у групах, але є індивідуальні консультації. 

– Цикл групових занять – це п’ять відвідувань, по два рази на тиждень. Проводимо їх з батьками і дітьми, останні потім залишаються на арт-терапевтичні заняття. Проводимо ігри – батьки окремо, діти окремо, – а потім за потреби записуються на індивідуальні консультації, – пояснює загальну схему роботи Поліна Тимошенко. – Батьки спочатку приходять з думкою, ну нехай діти пограються, а ми послухаємо. А потім настільки втягуються, що починають брати участь – розповідають про свої страхи, відповідають на запитання. І потім уже розуміють, що це «працює». І просять: а можна ми ще прийдемо до вас. Ну, зрозуміло – приходьте! 

Таких груп у Мерефі було вже три, зараз займаються освітяни, потім планують набрати групи старших дітей – по 15–18 років. Групи складатимуться як з переселенців, так і місцевих, адже в Мерефі теж були «прильоти» та й загальна обстановка в місті напружена. 

«Я зрозуміла, що не одна»

У Балаклії цей проєкт стартував також у листопаді. В ньому задіяні три фахівці, і на сьогодні в ньому разово взяли участь 229 дітей та дорослих, а на систематичній основі (тобто відвідали цикл з 5-6 занять) – 100 людей.

– У нас ситуація складна – багато хто з дітей разом з батьками був в окупації, а хтось виїжджав під обстрілами – довелося бачити всі жахи війни, – розповідає керівниця проєкту «Поруч» у Балаклії Тетяна Друкальська. – Тому дуже важливо було допомогти і дітям, і дорослим пропрацювати ці травми.

Для реалізації проєкту знайшли безпечне місце і зараз два рази на тиждень проводять заняття у трьох групах. Перша – для дошкільнят, учнів молодших класів та їх батьків, друга – для підлітків, третя група працює для освітян. 

– Дуже змінюються всі – і діти, і дорослі. До нас приходять з потухлими очима – здається, що вони не вміють посміхатися, дехто весь час плакав. А після закінчення курсу дивишся – і це зовсім інша людина, вона і посміхається, і обіймається з іншими, і очі світяться. Дехто з першої групи записався на повторний курс – і куратори не заперечували, сказали, значить, ще не все з людини «вийшло», – ділиться Тетяна Друкальська. 

Одинадцятикласниця Єлизавета згадує, що, коли вона прийшла в групу, в неї був пригнічений стан. Дівчина не бачила сенсу ні в чому, не хотіла ані навчатися, ані спілкуватися. А після 5 занять усе змінилося. 

– Зрозуміла, що я – не одна, що можна не тримати все в собі. Що є люди, які можуть допомогти мені, і є люди, яким можу допомогти я. Ми в групі дуже зблизились за цей час. А ще я навчилась аналізувати, що зі мною відбувається, записувати, вести щоденник – це виявилось дуже потужним інструментом, – розповідає дівчина. 

Зараз в Єлизавети гаряча пора – вона вирішує, де буде навчатися далі. Дівчина впевнена, що ті знання, які вона отримала в групі, можуть допомогти їй в подальшому житті, в інших кризових ситуаціях. 

Родина Олесі окупацію пережила в Гусарівці. Їх будинок було знищено – туди попало 7 ракет. Дівчина говорить, що для неї це було великим стресом.

– Це було дуже важко. Але на заняттях мене навчили не зациклюватися на цьому. Тобто виділяти певний час, щоб подумати про це, але жити далі так, щоб ці думки не заважали, – говорить Олеся. 

До групи її запросила шкільний психолог. Олеся вважає, що ті зміни, які з нею відбулися, справили враження на батьків.

– Я колись думала, що буду психологом, але моя мама до цього не дуже схвально поставилась, бо вважала, що це несерйозне заняття. Зараз вона бачить, що я змінилась на краще. Якщо буде група для дорослих, вона теж збирається піти, – розповідає дівчина. 

Перспективи проєкту

У Роганській громаді зараз заняття в межах проєкту «Поруч» з дітьми та дорослими проводять у Центрі надання соціальних послуг. Наразі є три дитячі групи та дві дорослі – загалом там займаються 36 дітей та 12 дорослих. Завершується ремонт у приміщеннях, де планується проводити арттерапію, та в кімнаті, де можна буде дивитися освітні фільми.

Фахівці, які зайняті в проєкті, мають постійну підтримку – за потреби для них організують онлайн-консультації з провідними спеціалістами з Києва. Наразі проєкт завершуєтся – адже він розрахований на три місяці. 

– Проєкт у лютому добігає кінця, але організатори – UNICEF Ukraine та ВГЦ «Волонтер» – повідомили, що продовжують його нам ще на три місяці, – говорить координаторка проєкту по Харківській області Поліна Тимошенко. – Ми дуже хочемо його потім ще продовжити, бо вже є досвід, є напрацювання – його можна розвивати далі, адже зараз уже і діти, і батьки звикли до роботи з психологами, і інформація поширилася, а головне – люди зрозуміли, що це реально «працює». 

Поліна Тимошенко впевнена – цей проєкт дуже важливий. Вона та її однодумці вважають, що їх досвід буде затребуваним. 

– Громада сама такий проєкт не потягне, тому будемо шукати меценатів, – розмірковує пані Поліна. – Війна ж колись закінчиться – психологічна підтримка військовим та їхнім родинам буде дуже потрібна. Ми ж повинні думати про майбутнє, чи не так?! 

Раніше ми писали також про те, як волонтерка з Мерефи гуртує людей, щоб допомагати іншим, а також про те, як жителям Харківщини боротися зі стресом.

 Дивіться також наш комікс про те, як допомогти дитині під час війни.