Найголовніше, щоб військові були нагодовані: історія військового кухаря
Віталій – кухар відділення тилового забезпечення «Сталевого кордону». До повномасштабного вторгнення він працював у ресторанах. А під час формування 15-го мобільного прикордонного загону чоловік виявив бажання служити пліч-о-пліч з прикордонниками та добровільно приєднався до новоствореної бригади. Вже в підрозділі боєць пройшов додаткове навчання та став військовим кухарем.
Історію військовослужбовця пресслужба бригади «Сталевий кордон» виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
Чоловік родом з Черкас, до 2012 року він працював кухарем у ресторанах. Вдома його чекає дружина та двоє дітей. Воювати пішов, бо вважає це обов’язком кожного чоловіка. Після мобілізації до «Сталевого кордону» чоловік перекваліфікувався та отримав диплом військового кухаря.
– Я закінчував курси та працюю по своїй справжній спеціальності, від роботи кухаря я отримую задоволення, мені подобається готувати та пригощати людей смачними стравами. Я вважаю, що найголовніше, щоб військові були нагодовані. Забезпечення продуктами у нас гарне, є все – і м'ясо, і печінка, і овочі, – розповідає чоловік.
Специфіка роботи військового кухаря дещо відрізняється від цивільного, каже Віталій.
– Тут трошки інші йдуть процеси приготування, здебільшого все готується у польових умовах. Борщ, гречка, м'ясо, салати – це основні страви. Ми готуємо смачно, тому їдять у нас добре, ми намагаємося, щоб все було на позитиві. В армії кожен повинен бути на своєму місці, тоді все точно буде добре, – зазначає військовий кухар.
Раніше ми писали про Олександра з позивним «Шустрий» – військовослужбовця 209-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, зокрема на Донецькому і Лиманському напрямках.
Та про Костянтина – військовослужбовця 5-ї Слобожанської бригади НГУ. З перших днів війни Костянтин волонтерив у Харкові, а у серпні 2022 року пішов добровольцем. Після Перемоги мріє повернутись до улюбленого хобі — теслярства.
А також про Сергія та Світлану, які вдягнули однострій з різницею у рік ще до повномасштабного вторгнення. Але саме у найстрашніші моменти вони об’єднали серця, відчувши опору і підтримку одне в одному. За цей час їм удалося врятувати десятки життів, а найголовніша нагорода, кажуть, побачити своїх пацієнтів здоровими.
