Найважче у роботі – «сортування» поранених: історія бойового медика з Харкова

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

Чоловік закінчив Харківський національний медичний університет, одружився, працював ургентним лікарем-травматологом у лікарнях міста та області. Каже, що за цей час звик розмовляти російською, хоча ріс на Івано-Франківщині.

– Люди – колективні істоти, я теж потрапив під впливи «тут усі так розмовляють», «не бути білою вороною» і тому подібне. Зараз мені дуже соромно за це, певний час відчував себе зрадником своїх батьків та землі. З 24 лютого 2022-го я розмовляю лише українською. Це принципово, – говорить Степан.

Після того, як став до лав 5-ї Слобожанської бригади НГУ, чоловік сам обрав собі позивний «Морфін», бо він є головним компонентом сильнодіючих знеболювальних.

Степан згадує, що під час навчання в університеті від викладача військової кафедри почув розповідь, як той за два місяці до радянського вторгнення в Афганістан розгортав польові шпиталі на кордоні Таджикистану.

– Запам’ятайте, казав наш полковник, кожна війна розпочинається з цього. Тому, коли я побачив в новинах інформацію про будівлю російських польових шпиталів у Білорусі та росії, зрозумів, що вторгнення неминуче та буде незабаром. Підготував родину та діяв відповідно. Родину вчасно вивіз, комплект необхідних речей зібрав та з машини не виймав, – каже чоловік.

«Морфін» розповідає, що перші місяці разом з підрозділами бригади захищав Харківський аеропорт. Вчасно підірвана смуга летовища не давала змогу ворогу висаджувати літаками десант, тому активні бойові дії Степан побачив вже на обороні Ізюма, Пришибу та Балаклії. Він завжди надавав медичну допомогу на передових позиціях. Каже, що іноземні тренери дуже дивувалися, як їх колеги працюють під обстрілами, надають медичну допомогу під час проведення бою та стабілізують поранених за кілометр від позицій ворога.

– Вони працюють чітко за протоколами. Вони не розуміли, чому ми не можемо іноді добу вивезти поранених, бо дорога прострілюється танками та артилерією, – згадує військовий.

Біля передової медики були змушені надавати допомогу в бліндажах, бо до стабілізаційного пункту – аж 15 кілометрів. Дорога займала 2–3 години у нормальну погоду, а в дощ була взагалі непроїзною.

– Найважче в роботі бойового медика – «сортування» поранених. Бо ти визначаєш, хто буде жити. В умовах нормальної, «протокольної» праці ти, можливо, врятував би всіх. Але немає часу та ресурсів, ти розумієш, що за декілька годин, які мінімум відділяють поранених від шпиталю, важкопоранені помруть. Гелікоптери на евакуацію прилітають тільки в голлівудських фільмах. Ми тягнемо на руках та автівках по знищених дорогах, – розповідає гвардієць.

«Морфін» провів декілька важких кількамісячних ротацій на передовій, на його рахунку десятки врятованих життів. Говорить, найкраща мотивація – це всмоктана з молоком матері любов до України.

Раніше ми писали про Сергія, який служить у складі Залізної бригади та захищає Харківський напрямок, а дружина та двоє донечок чекають на нього вдома. Родина хвилюється за свого захисника, а він навіть з передової робить сюрпризи для коханої жінки.

А також про 30-річного Євгена з позивним «Банді» – бійця Дергачівського окремого батальйону територіальної оборони Харківської окремої бригади Сил ТрО.

Та про Павла, який за час війни пройшов шлях від солдата до офіцера. Він харків’янин, який служив строковиком у Львові, а потім перевівся у 5-ту Слобожанську бригаду НГУ, щоб захищати рідне місто.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.