Попри дві контузії залишається в строю: історія бійця з харківської бригади

Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook розповіла і виклала пресслужба 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, повідомляє медіа «Слобідський край».

Сергій – військовослужбовець 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Він народився у Німеччині, але більшу частину свого життя прожив у селі на Харківщині. Чоловік має дружину, доньку та двох синів. Його військова історія почалася ще в радянській армії, де він проходив службу в Чечні, звідки й отримав свій позивний Чечен. 

Весною 2022 року Сергій працював на бензовозі, тоді до нього приїхали військові з військкомату заправитися. Вони запитали, чи не хоче він піти воювати, і той без вагань погодився. Чоловік згадує, що тоді на Харківщині були тяжкі бої, та попри це захисники не втрачали оптимізм та завжди сподівалися на краще.

– Після чергового бою, коли напруга ще не встигла вщухнути, хлопці обговорювали, що будуть робити після Перемоги. Один з бійців, який ще не повністю оговтався від пережитого, несподівано сказав: «Так поїдемо всією ротою в Крим окопуватись!». Тоді всі сміялися, бо навіть у найважчі часи українські воїни знаходять місце для гумору та віри в краще майбутнє, – ділиться боєць.

Перший бій був у селі Дементіївка, де вони стояли на позиціях удвох з товаришем. Збирали покинуті набої та гранати із залишених позицій, і серед цього знайшли кулемет Калашнікова, з допомогою якого вони відбили дві атаки противника, не відступивши з позицій. Тоді Сергій отримав тяжку контузію, настільки серйозну, що одне його око почало неконтрольовано рухатися в різні боки.

Одного разу підрозділ Чечена знайшов залишки багатоцільового легкоброньованого тягача. Від нього були лише корпус і гусениці. Зібравшись з хлопцями, вони вирішили відновити його власними силами: купили двигун, поставили на башту кулемет, який керувався дистанційно за допомогою монітора. Завдяки цьому можна було вести вогонь, не виходячи на броню. Ця саморобна «мотолига» стала справжнім рятівником під Невельським Донецької області, коли треба було допомогти першій роті. Тоді Сергій отримав свою другу контузію.

Але найважче на війні, за словами чоловіка, – втрачати побратимів. Каже, бувало, що він навіть не встигав познайомитися з новоприбулим солдатом, а вже доводилося прощатися. Та, попри всі труднощі, він упевнений у перемозі України.

– Вона буде не скоро, але вона обов’язково буде, – зазначає Сергій.

Ця віра й підтримує його у найважчі моменти.

Раніше ми писали про Ігоря – заступника начальника логістики управління 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Починав службу чоловік у 92-й ОШБр звичайним солдатом з посади старшого навідника артилерійської гармати. Там, на службі, і зустрів початок російсько-української війни.