Валерія «Бобер»: як життя на фронті в 92-й ОШБр змінило її погляд на бойові дії
Валерія з позивним «Бобер» – командир відділення в 92-й ОШБр, яка стала частиною бойового колективу і управляє дронами. До повномасштабного вторгнення вона працювала у готельно-ресторанному бізнесі. Але коли прийшла велика війна, Валерія добровільно долучилася до війська.
Історію військовослужбовиці пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
Не характерний для дівчини позивний Бобер їй дали побратими, коли побачили в соцмережі мем з бобром, адже коли вона лютує, то дуже схожа на того звіра. Сама ж Валерія ні секунди не сперечалася з хлопцями. Раніше вона була менеджером готельно-ресторанного бізнесу, а тепер – командир відділення взводу РБпАК штурмового батальйону 92-ї ОШБр. До війська пішла добровільно, як і її батько, дядьки, друзі. Щоправда, спочатку вісім місяців служила у тиловій бригаді, де місця у підрозділі БпЛА для неї не знайшлось.
«Побачила оголошення на Lobby Х, що в один з підрозділів бригади потрібні саме БпЛАшники на ударні дрони й зателефонувала. На моє здивування відповіли оперативно. Великим плюсом стало те, що на той момент я вже пройшла навчання, поки була у відпустці, а також моя мотивація – хотіла саме в бойовий колектив. Доволі швидко я опинилась у лавах легендарної 92-ї ОШБр. Я була здивована, коли в батальйоні сказали: хочеш навчатися – будь ласка, літай, паяй, вивчай, пробуй», – розповідає військова.
Перший бойовий вихід Валерії відбувся через півтора місяця після підготовки. Про страх вона говорить прагматично
«В цьому немає сенсу. Все, що ти можеш зробити – знайти безпечне місце, чекати й дивитись на обставини. А якщо бачиш, що лізуть росіяни, то взагалі немає коли боятися, кудись дівається голод, якщо не було часу перекусити, і працюємо, як навіжені», – ділиться Валерія.
Побутові умови, а точніше їх відсутність, для захисниці теж не принципова річ.
Говорить, що з дитинства звикла до переїздів та випробувань: спочатку страшна мамина хвороба – маленьку Валерію готували до того, що доведеться швидко подорослішати, згодом тато важко хворів, тож дівчинка навчилась бути сильною.
«Останнім часом окупанти здуріли. Обстріли не вщухають. Прильоти по наших позиціях постійні – FPV, КАБи. Але коли ти з командою крутих людей – це додає упевненості. Не відчуваю якоїсь неприязні чи недовіри. Мені не соромно ставити задачі, адже будь-яку з них я можу виконати сама. Мій авторитет – це моя робота на бойових, за яку поважають. Скажу чесно, колектив у нас чудовий. Ми не просто побратими і посестри, ми команда однодумців, вмотивованих і відданих справі людей, тому тримаємось і цінуємо одне одного», – ділиться захисниця.
Вона говорить, що її найбільше радує, коли є результати роботи, а також впроваджуються нові технології в підрозділі.
«Найкраще, що можна побачити на фронті – це схід сонця в окулярах FPVшника. А засмучує мене, коли після десятиденного бойового виходу мене не впізнає песик на прізвисько Міккі. Це справжній антистрес мене й побратимів», – каже Валерія.
Раніше ми писали про Юрія на псевдо «Павук» – військовослужбовця 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік сам з Богодухова, вдома його чекає дружина та двоє діточок. Ще з молодих років він пов’язав своє життя з армією – після строкової служби служив за контрактом, але у 2012 році вирішив повернутися до цивільного життя і займався будівництвом доріг.
