Разом навіть на фронті: історія сім’ї військових
Юрій та Лідія з моменту одруження завжди разом – як у мирний час, так і під час війни. Наразі вони захищають Україну в лавах 3-ї окремої танкової Залізної бригади. 24 лютого чоловік був у відрядженні у Харківській області. Саме він повідомив дружині про потужні обстріли та початок повномасштабної війни.
Історію військовослужбовців медіа «Слобідський край» розповіли у 3 танковій Залізній бригаді.
Вони познайомилися майже двадцять років тому. На чарівну брюнетку Юрій звернув увагу, коли після строкової служби повернувся додому на Хмельниччину та пішов працювати до професійного ліцею. Починав водієм, а згодом став викладачем автосправи. Ліда там навчалася. Знайомство швидко переросло в кохання: Юрій зрозумів, що Ліда – це його доля, і пара побралася 2005 року.
Армійське життя завжди подобалося чоловікові, тому він періодично підписував контракт. Спочатку служив у місцевій військовій частині, пізніше потрапив до українського миротворчого контингенту військ ООН в Іраку.
– Після чергової спроби залишитися на «гражданці» знову повертався до війська, поки остаточно не пов’язав своє життя з військовою службою, – каже Юрій.
Лідія завжди в усьому підтримувала чоловіка.
– Інакше бути не може. Все вдома робимо разом і будь-які рішення обговорюємо та приймаємо вдвох. Навіть спонтанні, – зазначає жінка.
Їхня сім’я завжди була «легкою на підйом», особливо що стосувалося відпочинку. Вони багато подорожували Україною на авто: їздили на море, в Карпати, на Дністер.
– Бувало, вранці у вихідний чи у відпустці згадуєш, що хотілося б побувати там, де ще не були. Кажу про це Юрі, а він: «То що заважає – поїхали». Швидко збираємося з дітьми – й вперед, уже їдемо, – говорить Лідія.
У 2018 році Юрій несподівано запропонував дружині спробувати себе в армії. Лідія довго не вагалася – так почалася її служба в 3-й окремій танковій бригаді.
– 24 лютого 2022 року Юра був у відрядженні. Служив в іншій частині, вони переганяли техніку в Харківську область. Близько п’ятої ранку зателефонував і каже, що почалася війна, на Харківщині дуже потужні обстріли. Я відразу набрала свого командира, кажу, що Юра повідомив таке. Він підтвердив – так, почалася масштабна агресія, і наказав мені прибути у частину. Там уже отримала зброю, бронежилет і все інше, – згадує військова.
А згодом до 3-ї танкової перевівся і Юрій та за деякий час виїхав у район виконання бойових завдань. Лідія зізнається, що про звільнення з армії навіть не думала, хоча законодавство дозволяє це одному з членів сім’ї військовослужбовців, які виховують двох неповнолітніх дітей. Але жінка не засиділася у тилу й незабаром теж потрапила на фронт.
– А як інакше? Я військова людина, не маю морального права ухилятися від тих завдань, що ставляться моєму підрозділу. Я приймала присягу. Як можна інакше, коли твоя країна в небезпеці? – пояснює Лідія.
У пари двоє дітей – син Костянтин та донька Карина.
– Попри всі небезпеки, я спокійна за дітей. Сину вже 17 років, він цілком сформований молодий чоловік, який дає собі раду. Вирішив жити сам у нашій квартирі. Звісно, бабуся навідує, але він цілком самостійний, – розповідає жінка.
Молодша донька мешкає з батьками чоловіка.
– Звісно, скучаємо за дітьми. Як тільки є вільна хвилина, як правило ввечері, спілкуємося з ними, з батьками. Всі все правильно розуміють і підтримують нас, а ми – їх, – говорить Юрій.
Зараз подружжя служить у підрозділі зв’язківців Залізної бригади.
– Залишати дітей вдома, як і кожній матері, було важко. Але ми нині робимо все заради їхнього вільного і щасливого майбутнього, а це важливіше, ніж тимчасова розлука. Ми робимо все для нашої Перемоги, і наші діти це добре розуміють, – каже Лідія.
Раніше ми писали про Володимира на псевдо «Фізрук» – військовослужбовця Лозівського окремого батальйону 113-ї окремої бригади Сил ТрО. До повномасштабного вторгнення він працював у середній школі вчителем з фізичної культури. Проте події майже дворічної давнини змусили покинути улюблену справу та взяти до рук зброю.
А також про Сергія – військовослужбовця прикордонної бригади «Сталевий кордон». До повномасштабного вторгнення працював у будівельній компанії, мав спокійне життя і щасливу родину. Та 24 лютого 2022 року для майбутнього прикордонника все змінилося, як і для кожного українця.
Та про Аню – військовослужбовицю 92-ї окремої штурмової бригади. На захист України жінка стала ще у 2020 році. У цивільному житті жінка повністю реалізувалася – є дружиною, мамою трьох дітей, педагогом та спортсменкою. А нещодавно вона отримала відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
