У мене чотири дні народження на рік: історія бійця з харківської бригади

Історію військовослужбовця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

На початку повномасштабного вторгнення Денис працював за кордоном. На той момент йому було 19. У травні 2022 року повернувся в Україну і «штурмував» військкомат з проханням мобілізувати його, однак там двічі відмовили через вік. Проте хлопець не здавався: підписав контракт і став до лав ЗСУ.

До якого підрозділу потрапить, тоді навіть не здогадувався, а коли розподілили в 92-гу – зрадів, адже родом з Харківщини. Потрапивши в піхоту, захисник одразу відчув увесь тягар війни.

– В мені було 65 кілограмів піхотної ярості й 20 років від дня народження. Перший бойовий вихід був на «дорогу життя» у Хромове, що поблизу Часового Яру. Протягом доби ворог цілеспрямовано «відрізав» наші позиції з усього можливого озброєння, тож коли була знищена контрольна командна позиція і ми залишилися без зв’язку та управління, разом з побратимом вирішили «відкочуватися». Нам удалося евакуювати трьох поранених побратимів, проте згодом самі загубились і не змогли один одного знайти у тому хаосі. Тоді самотужки я доєднався до першої групи оборонців з іншого підрозділу, яку побачив. На їхній «мотолизі» вибрався до Часового Яру і о першій ночі з компасом і мапою на телефоні намагався знайти місце дислокації свого підрозділу. Натрапив на хлопців з ТРО, скористався їхнім старлінком, вийшов на свого командира – і той уже мене забрав, – згадує військовий.

Після першого бойового виходу Денис зрозумів, що війна – це умови, до яких ти адаптуєшся. Хоч і страшно, але ти набуваєш певні навички та знання, а також чітко усвідомлюєш, що дисципліна і навчання потрібні для виживання. Вік – другорядне. З часом чоловік став командиром відділення, отримав звання сержанта, водив хлопців на «нуль». Побратими довіряли йому та дослухалися. Загалом у доволі стислий термін захисник пережив чимало випробувань – тричі отримав поранення. Одне з них – в Авдіївці.

– 29 жовтня 2023 року була задача штурмувати позиції ворога біля залізниці. Вони постійно переходили з рук у руки. Я вів групу. Спочатку ми дісталися «сірої зони», заночували у підвалі, на ранок висунулися на штурм, перетнули колії, а нас уже «зустрічають» – криють гранатометом. З п’ятьох членів групи спочатку поранення отримали троє, а коли я допомагав евакуюватися побратимам, прилетів ворожий дрон – і мене ранило. Коліно розтрощило, йти чи повзти я вже не міг. Згодом двоє наших зв’язківців прийшли на допомогу, щоб дотягнути до найближчого бліндажа: один ніс мене на собі, другий забрав амуніцію, – розповідає боєць.

Уже в лікарні оборонець розумів, що в піхоту шлях закритий – здоров’я не дозволить. Однак і служити у тиловому підрозділі наміру не мав, тому запропонував командуванню свою кандидатуру на посаду головного сержанта роти.

– Робота потребує заглиблення 24/7, адже війна триває і не дає перепочити. Щодня хлопці в окопах, тож мені потрібно думати про логістику, забезпечення, навчання. Люди довіряють мені, я намагаюся не підвести, зрозуміти, направити. Поки вдається, – говорить захисник.

У свої 22 хлопець є прикладом для багатьох побратимів. Про його рішучість та дисциплінованість красномовно говорять нагороди, зокрема державні – два «Золоті Хрести», медалі «Захиснику Вітчизни», «За військову службу Україні», орден «За мужність» III ступеня.

– Я відзначаю чотири дні народження на рік: перший – основний, а інші вважаю особливими після певних подій, – каже Денис.

Він переконаний: для того, щоб Україна вистояла, повинні працювати всі.

Раніше ми писали про «Дельту» – снайперку 92-ї ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка. До війська жінка долучилася ще у 2018 році. Зізнається: рада, що прийшла в армію до повномасштабного вторгнення, адже за цей час змогла набути чимало знань, вмінь та навичок.