У нас усе вийде: історія бійця харківської ТрО з позивним «Шут»

Історію військовослужбовця кореспонденту медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.

24 лютого 2022 року він прийшов до військкомату, але тоді його відправили додому. Служити чоловіка взяли лише через кілька днів.

«У мене не було військової освіти, мені казали: «Без досвіду і військового квитка ти нам не потрібен». Проте я наполягав, розказував, що багато чого вмію, і наді мною зжалилися, взяли до лав ЗСУ», – розповідає Максим.

Перший бойовий виїзд у чоловіка був 1 березня 2022 року

«Найперше завдання було, мабуть, і найскладніше, і найстрашніше. Нас відправили охороняти шпиталь. У перший день, коли ми туди зайшли, по ньому був авіаудар. Пам’ятаю, як сидів на дальньому пості охорони – саме туди й «прилетіло». Поруч зі мною були металеві двері броньовані – від звукової хвилі їх вирвало з петель», – пригадує боєць.

Після цього Максим ніс службу на підступах до Харкова з боку Циркунів. Там трапилась одна історія.

«Ми затримали чоловіка, який розповів, що виходив із Циркунів, ішов полями, лісами, тропами, болотами. Проте у нас закралися сумніви, бо весна – сніг, грязюка, ми не могли пройти й 20 метрів, щоб не замаститися, а в нього дуже чисте взуття. Зрозуміли, що він видає себе не за того, ким є насправді. Передали його правоохоронним органам», – розповідає боєць.

Після цього підрозділ «Шута» перекинули у Барвінкове з боку Ізюма. Чоловік розповідає, що тоді була погана погода, через постійні дощі військові не могли окопатися. Тож довелося майструвати намети з плащів та дощовиків.

«У мене тоді була перша бойова тривога. Ми під дощем намагалися окопатися, щоб прийняти бій, тому що була загроза прориву з боку Ізюма. Але завдяки хлопцям прориву не було», – згадує Максим.

Потім підрозділ перевели під Богородичне, тоді йшли бої за Святогірськ. 95 днів військові жили у лісі, охороняли дорогу від Богородичного до Слов’янська. Після цього бійці зайшли в Долину – село у Святогірській громаді, розташоване на кордоні з Харківською областю.

«Ми там побачили справжнє ставлення «руського миру» саме до миру в Україні. Я заходжу в це село й бачу, що немає жодної вцілілої хати, навіть церкву не пожаліли, знищили. Ми там мало були, нас перевели у Бахмут. Тут ми сильно згуртувалися. Багато людей змінилося, залишився такий кістяк патріотів, які дійсно готові боронити Україну до останнього», – каже чоловік.

Під час одного з авіаударів Максим отримав контузію. Після цього гучні звуки в чоловіка викликають відчуття небезпеки.

«Мене привезли до Дружківки, я стояв у черзі до лікаря і дуже хотів їсти. Думаю, вийду до магазину і візьму щось перекусити. Виходжу й чую – щось летить, гримить, одразу посеред дороги падаю на землю, закриваю голову… А потім розумію, що це трамвай. Тому зараз будь-який звук на підсвідомому рівні видається за авіаудар», – говорить «Шут».

Військовий упевнений, що перемога України незабаром настане. Головне – не втрачати віри та бути сильними.

«У нас усе вийде, ми зможемо все побороти та подолати, але потрібні терпіння та сила духу», – впевнений боєць.

Раніше ми писали, що Юрія з позивним «Гулівер», який зараз служить кулеметником 5-ї Слобожанської бригади НГУ.

А також про Олега – водія у 3-й окремій танковій Залізній бригаді.

А ще про Івана з позивним «Мерс», який служить у Куп’янському окремому батальйоні Харківської окремої бригади Сил ТрО.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.