Урятував друга при відбитті ворожого штурму: історія бійця з Харкова  

Історію бійця розповіли у відділенні інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України, повідомляє медіа «Слобідський край».

Після школи Максим вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Правоохоронець», бо мав у планах службу в поліції, де вже на той час служили старший брат та батько. Але далі була строкова служба в НГУ, під час якої чоловік підписав контракт.

– Я був налаштований на патрульну службу в поліції, як брат, але у Нацгвардії також є аналогічний напрямок. Я й залишився, бо вже трохи знав цю службу зсередини, мій вибір був свідомим. Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома. У мене в цей день був вихідний, і тут все почалося. Я залишив машину батькам та поїхав громадським транспортом до своєї частини. Перший час нас ми обороняли Харків по всьому місту, була навіть позиція біля аеропорту – блокпости та не лише. Все було серйозно, – розповідає гвардієць.

 Пізніше Максим ніс службу на Бахмутському напрямку. А нещодавно його представили до нагородження медаллю «За врятоване життя».

– По нашій позиції у Кліщіївці відпрацювала бронетехніка противника з важким озброєнням і сильно пошкодила укріплення. Після того, як вогонь стих, ми знову почали будівництво – це вже майже рутина на нулі. Нас прикривав наш дрон. Раптом повідомляють, що в нашому напрямку висунулася ворожа піхота. Ми двома двійками вирушили на перехоплення. Пройшли доволі далеко, метрів 400, а то й більше. Бачимо військових. Спочатку не зрозуміли хто є хто – здалеку перекрикувались російською мовою. Ті кричать, що «свої», але щось не те, – згадує гвардієць.

Видали себе росіяни тим, що назвали не ту бригаду.

– З самого початку ми їх добряче «потріпали», у них втрати були, але тоді у нашої іншої двійки проблема сталась – в одного заклинив автомат, а в іншого теж щось не дуже працювало. Стріляв через раз. Вони відкотилися, ми їх прикрили, а коли відхід почали вже ми, то побратим наступив на щось, скоріше за все на «Пелюстку», і далі вже йти не міг. Я тягнув його на собі метрів п’ятсот, піднятися було неможливо, дуже щільний вогонь вже по нас був, кулемет і міномети нас крили. Дотягнув друга, далі на евакуацію його відправили. Вижив хлопець. А ми відбили штурм, – розповідає Максим.

Раніше ми писали про молодшого сержанта Віталія з позивним «Бур» – військовослужбовця 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Йому 50 років, у нього є дружина та троє дітей. Та попри це у 2023 році чоловік добровільно доєднався до війська, каже, що по-іншому вчинити не міг.

А також про Анатолія з позивним «Гном» — військовослужбовця 120-го окремого батальйону сил територіальної оборони ЗСУ. До армії чоловік потрапив у січні 2022 року. За цей час встиг повоювати на Харківщині та Донеччині.

Та про  Маквіна – військовослужбовця 92-ї ОШБр. За час служби він встиг повоювати на Харківщині, Луганщині та Донеччині. А нещодавно чоловік отримав свою першу відзнаку – нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ.

Оперативні новини читайте в нашому Telegram.