Бізнесмен, який став воїном: як «Кіпр» захищає небо Харківщини
До повномасштабного вторгнення Дмитро був успішним бізнесменом, та коли прийшла велика війна чоловік став на захист країни й пішов у піхоту. Боєць з позивним «Кіпр» 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії нині керує взводом мобільно-вогневих груп, які закривають небо над Харківщиною від ворожих «шахедів».
Історію військовослужбовця розповіли у сюжеті в етері телемарафону, пише «Слобідський край».
До великої війни Дмитро вів бізнес і любив відпочивати на Кіпрі. Звідси й позивний чоловіка. На запитання, як потрапив у військо, відповідає з усмішкою:
«У 23-му році я почав отримувати смс з проханням приєднатися до лав. І пішов!»
Одразу після навчального центру Дмитро пішов у піхоту. І вже першим бойовим відрядженням стала Кліщіївка. А там завжди важко. У травні 2024 року, коли росіяни почали новий наступ, бійця перевели на Харківщину в кулеметну роту.
Його взвод мобільно-вогневих груп прикриває небо над Харківщиною від ворожих «шахедів». А вони останнім часом щодня летять десятками. Ворог постійно змінює тактику, удосконалює свої вбивчі «пташки». Спершу перефарбували їх у чорний колір.
«Потім у них добавилась швидкість. Вони літають на швидкості десь півтори сотні кілометрів. Але вони їх прискорюють за 200 км. Іноді прилади показують 200 з лишком км. Висота десь близько 2 000 метрів», — розповів Кіпр.
Ураховуючи висоту польоту і швидкість «шахеда», часу на те, щоби побачити й зреагувати, у мобільно-вогневої групи вкрай мало.
«Десь 10-15 секунд прольоту на тій відстані, коли ви можете його в принципі вразити. Навестися, там треба брати упередження, це вітер, відстань, швидкість. Все воно враховується. Багато перешкод. Наприклад, коли він летить у горизонті, ви не можете дозволити в нього стріляти, якщо за ним населений пункт, наприклад, чи траса з рухом автомобілів. Це великий ризик, і ми не можемо населення під цей ризик підводити», — пояснює чоловік.
Дмитро додає, що нині треба бодай на пів кроку випереджати ворога.
«Проводимо аналіз уже після роботи, приїжджаємо, обговорюємо ці моменти в екіпажі. І стараємося покращувати свою роботу. Не можна ж постійно діяти одним і тим же. Завжди змінюємось. Вдосконалюємося», — говорить Дмитро.
Гвардієць каже, що людей бракує. Буває, що військові сплять лише дві години на добу. Та коли ціль вражена, емоцій не стримують.
«Це чиєсь життя, котре продовжиться. І я так розумію, що воно буде щасливим, якщо Бог дав нам зробити свою роботу на 10 балів, значить, він когось уберіг», — зазначає військовий.
Раніше ми писали про Євгена на псевдо «Токар» – військовослужбовця бригади «Гарт». Чоловік родом з Чернівців, у цивільному житті працював у сфері інформаційних технологій. Наразі несе службу на Вовчанському напрямку.
