«Завершитися все повинно виходом на кордони 1991 року»: боєць харківської ТрО про перемогу

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.

Чоловік був упевнений, що повномасштабна війна з росією неминуча, тож у лютому 2022 року захотів потрапити до територіальної оборони. Проте зробити все як треба не встиг.

– Саме 24 лютого 2022 року в мене мала бути співбесіда, але вторгнення все значно пришвидшило. В перший день, після того, як зупинили виробництво, я зателефонував комбату та пішов до пункту збору без будь-яких формальностей та співбесід, – згадує боєць.

Військового досвіду в Антона не було, проте адаптація відбулася доволі м’яко. Каже, так сталося, бо вони не одразу зіткнулися з бойовими діями та з польовими умовами.

– Саме наша рота плавно входила в цю війну. Спочатку були в Харкові. Так, йшли бої, але не дуже інтенсивні. Побут також був цілком задовільний. А от уже навесні та влітку в Барвінковому, Богородичному, Долині ми «прониклися» польовими умовами, побували під інтенсивними обстрілами. А взимку відчули всю важкість справжньої війни. Холод, важкий побут «на нулі», втрати. Але це історія не всього батальйону, а нашої роти. Така поступова адаптація зіграла позитивну роль. Від знайомих чув багато історій, коли люди без досвіду різко занурювалися в бойові дії, та не всі таке витримують, – говорить військовий.

Найважче, говорить Антон, було взимку. Тоді небезпека була постійною, а один епізод запам’ятався бійцю на все життя. Поблизу Кліщіївки в Донецькій області за кілька днів ситуація для бійців змінилася кардинально.

– На наших позиціях з умовного тилу все перетворилося на реальний «нуль». Інтенсивність обстрілів зросла в рази, росіяни зайняли сусідні посадки. Багато хто з наших бійців через обстріли мав контузії, доводилося підтягувати резервні групи. Коли нарешті я отримав команду відійти до своїх, пішов у бік транспорту і заблукав. Серед однакових полів та лісосмуг я просто перестав розуміти, де перебуваю. На щастя, мав рацію, але не так просто пояснити, куди йти, якщо не знаєш, де ти є. Зрештою мені дали орієнтир – звуки пострілів, завдяки цьому «знайшовся», – розповідає «Бутен».

Чоловік рішуче налаштований на перемогу. У майбутньому мріє повернутися до звичного життя та створити родину.

– Мабуть, це класична риса нашого українського менталітету – нікому не коритися, жити на власний розсуд. Через це я взагалі й з’явився в територіальній обороні. А завершитися все повинно виходом на кордони 1991 року та повним припиненням вогню. Поки цього не станеться, навіть плани на майбутнє укладати немає сенсу. Знаю, що хотів би повернутися до звичного життя, повернутися на роботу, створити сім’ю, – зазначає Антон.  

Раніше ми розповідали про те, як працюють у тандемі кінолог та пес з однаковими іменами.

Та про про 39-річного Олексія – зв’язківця у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. До повномасштабної війни чоловік працював менеджером, грав у баскетбол та захоплювався футболом. Побратими його називають «людина-оркестр», бо він непосидючий та завжди фонтанує ідеями. А для своєї коханої та доньки він залишається турботливим і люблячим за будь-яких умов.

А також про нацгвардійця, який виконує завдання «На щиті».

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.