Житло, робота і підтримка: Богодухівська громада приймає переселенців і допомагає їм почати нове життя

Від переселенки до старости 

У Богодухівську громаду 58-річна Тетяна Гатицька з чоловіком та дітьми переїхала у серпні 2014 року з Луганської області. Жінка каже, що тоді була переконана: їхня родина невдовзі повернеться до рідного села. Тому багато речей із собою не брали, прихопили лише найнеобхідніше.

«У своєму селі на Луганщині ми залишили все. Коли виїжджали, я навіть будинок не закрила та ворота, бо думала навіщо, якщо все одно скоро повернемося? Взяли деякі речі на недовгий час і чомусь - абсолютно всі родинні фотографії. Для нас інтеграція у нову громаду пройшла дуже добре. Звісно, інколи було важко, але це зрозуміло, бо ми собі жили до 2014 року спокійно, будувалися, дітей виховували, а потім прийшла війна - і враз усе довелося залишити. Проте нам у Богодухові дуже сподобалося, тому ми тут і залишилися», – розповідає жінка.

Зараз пані Тетяна є старостою Івано-Шийчинського старостинського округу. З початку повномасштабного вторгнення жінка допомагає іншим переселенцям інтегруватися у громаду. Каже, вона, як людина, що пережила це все на власному досвіді, знає, на що потрібно звернути увагу першочергово та куди йти по допомогу. 

«Я, як староста, намагаюся робити все, щоб переселенцям було зручніше оформити документи, субсидії, пільги та отримати допомогу. У 2014 році ми не знали тут абсолютно нікого і нічого, не знали ніяких адрес, куди звертатися, й дуже добре, що тоді нам підказували, куди з чим йти. І от тепер люди приїжджають до мене у старостат, і ми їм першочергово шукаємо житло, враховуючи вік та потреби, а потім і з усім іншим допомагаємо. Дуже хочеться зробити трішки легшим життя для переселенців. Для нас головне, щоб вони не відчували себе покинутими та непотрібними», – розповідає пані Тетяна.

У 2018 році вона з родиною отримали квартиру в Богодухові.

«У нашому будинку живе 8 сімей ВПО, це люди, які працюють на громаду. Квартирки невеличкі, але міська рада зробила їх дуже затишними й комфортними. Поблизу будинку є дитячий майданчик, тобто умови гарні, ми задоволені. Я дуже вдячна місцевим людям та міській раді на чолі з Володимиром Бєлим за те, що Богодухів став для нас другим домом. Загалом дуже добре, що на початку повномасштабного вторгнення міський голова не розгубився та зібрав навколо себе багато людей, які допомагають мешканцям громади, ВПО, військовим. Це дуже важливо для життя та розвитку громади», – зазначає жінка.

Їхали «в нікуди», та вирішили залишитися

Людмила Закора стала переселенкою у Богодухівській громаді вже під час повномасштабного вторгнення. З чоловіком та дітьми вони приїхали з Олександрівки Золочівської громади ще у квітні 2022 року й оселилися у селі  Шарівка.

«Ми, можна сказати, їхали «в нікуди», не знали, чого чекати, чомусь думали, що, мабуть, поїдемо кудись далі. Але так і залишилися у Шарівці, бо дуже не хотіли їхати далеко від дому. Жили спочатку три сім’ї – 12 людей у двокімнатній квартирі, там були лише диван та ліжко. Нам видали матраци, щоб хоч трошки зручніше було. Але ми тоді й цьому дуже раділи», – згадує жінка.

Потім родині пані Людмили вдалося винайняти квартиру, проте згодом власниця повернулася й сім’я знову опинилася у пошуках житла.

«Ми звернулися до міської ради, й нам запропонували житло. Зараз живемо у квартирі, підписали договір на рік, що ми, як ВПО, можемо там проживати. Це однокімнатна квартира, але ми з чоловіком зараз удвох живемо, тому місця вистачає, дуже зручно. Ми щасливі, що маємо дах над головою, бо у багатьох жителів нашої Золочівської громади хати порозбивало й люди без нічого залишилися», – зазначає Людмила.

Роботи у селі зараз не так багато, каже жінка, але якщо знаходять підробітки, то вони з чоловіком залюбки за них беруться.

«Я працювала в Олександрівському дитячому садочку, але зараз його роботу призупинили, мене не звільнили, проте нічого не платять. Тут я намагаюся по можливості десь підпрацьовувати, людям допомогти, а чоловік зайнятий на громадських роботах. Але це більш сезонне, коли сільськогосподарські роботи починаються. Гуманітарну допомогу нам видають», – розповідає переселенка.

Після закінчення війни Людмила хоче повернутися до рідного дому й сподівається, що будинок все ж вціліє.

«Поки що наша хата стоїть, але з кожним днем все гіршою стає ситуація, нещодавно КАБ перелетів через наш дім та упав у ставок, що метрів за 50 від будинку. Хата посічена уламками, але поки що ціла, дякувати Богу. Ми туди навідуємося дуже рідко, бо вкрай небезпечно, дрони літають, росіяни б’ють із усього озброєння, що у них є. Як закінчиться війна, ми, звісно, хотіли б повернутися додому, це наша рідна хата, але хтозна, чи буде куди нам повертатися», – каже Людмила.

42 людини отримали житло

Наразі у Богодухівській громаді зареєстровано понад 15 тисяч ВПО. За словами Богодухівського міського голови Володимира Бєлого, на початку повномасштабного вторгнення було зареєстровано 17,5 тисячі, проте фактично їх було набагато більше.

«Це було видно за дефіцитом продуктів і ліків, було велике навантаження на торгівлю, комунальні підприємства, тяжко було, але ми впоралися. У 2023 році людей стало трошки менше», – каже Богодухівський міський голова.

На початку великої війни у Богодухові в одній зі спеціальних шкіл-інтернатів відкрили пункт компактного проживання з харчуванням для людей, які втратили дах над головою. Навчальний заклад був розрахований на 100–120 осіб, утім довелося збільшувати кількість спальних місць більш ніж утричі. У березні – квітні 2022 року одночасно там проживало 370 осіб. Проте коли потепліло, люди почали роз’їжджатися. Володимир Бєлий зазначає, що як тоді, на початку повномасштабного вторгнення, так і зараз, головне завдання керівництва громади – створити комфортні умови для всіх жителів Богодухівщини. 

«Наша першочергова задача – зробити життя на території Богодухівської громади комфортним як для місцевих мешканців, так і для ВПО. І наші комунальні підприємства, лікарня, первинна медицина – всі вони на ділі доказали, що можуть це зробити, навіть враховуючи те, що від нас до кордону з рф 20 кілометрів. Якби у нас було некомфортно, стільки людей до нас би не їхали. У цьому й полягає робота комунальних підприємств, міської ради – забезпечити людям доступні та якісні послуги», – додає міський голова.

Наразі у Богодухівській громаді житлові приміщення отримали 42 людини, на обліку перебуває 8. Це переселенці з Харкова, Вовчанська та інших прифронтових громад.

«До нас почали їхати переселенці ще з 2014 року, тоді ми їх розселяли де тільки була можливість, здебільшого у вільних приміщеннях комунальної власності, надавали хоч якийсь тимчасовий притулок. А потім реконструювали один з колишніх медичних закладів під житло для ВПО. Перших людей ми туди заселили у 2018 році. На сьогодні у нас сформований житловий фонд для тимчасово проживання ВПО. Всього забезпечено житловими приміщеннями 42 людини. У нас ще є приміщення, які ми пропонуємо переселенцям для заселення», – говорить керуюча справами виконавчого комітету Богодухівської міської ради Алла Щербак.