Унікальні кадри з окупованого Ізюма

Наталія Чернишова боялася, що рашисти візьмуть її на «гарячому», однак не припиняла робити знімки окупованого Ізюма. В її об’єктив потрапили розколота навпіл п’ятиповерхівка, у підвалі якої загинуло понад 50 людей, ворожа техніка і «гумдопомога», розтрощені половецькі баби, яким уже понад тисячу років, та неуцтво російських загарбників.

Наталія Чернишова – уродженка Ізюма. Їй трохи за тридцять. Має вищу економічну освіту. До повномасштабного вторгнення жила у Харкові і працювала в одному з міських видавництв. Нині вона живе у Львові, куди виїхала після того, як вирвалася з російської окупації. У 2022 році жінка створила серію фотографій з життя окупованого Ізюма.

Перший день великої війни видався для Наталії днем прийняття непростого рішення.

– Спершу я вирішила залишитись у Харкові на добу, подивитись, як події розгортатимуться далі. Пішла до супермаркету, купила продуктів, але дорогою додому різко змінила план. Вирішила, що поїду до мами і брата в Ізюм, – розповідає Наталія Чернишова.

Жінка швидко зібрала речі і пішла пішки до приміського вокзалу. Метро вже не працювало, громадський транспорт не курсував. Привокзальні каси були зачинені. З працівників вокзалу була одна жінка у форменому одязі, яка стояла біля турнікетів. На платформі Наталія злилася з натовпом пасажирів і стала очікувати на електричку. Ввечері була вже вдома.

– Перші дні війни в Ізюмі видалися відносно спокійними. Працював міський громадський транспорт, магазини. Я ще їздила автобусом у центр за продуктами. Більше переживань було за те, що відбувається у Харкові, Києві, інших містах. Ми майже не спали, увесь час були «завантажені» в новини. Перші авіабомби, якщо мені не зраджує пам’ять, росіяни скинули на Ізюм 28 лютого. Руйнування були, але обійшлося без жертв, – розказує Наталія Чернишова.

Наступного дня ворожа авіація знову налетіла на місто. «Прилетіло» в приватний будинок у районі залізничного вокзалу. Загинула родина, у тому числі діти. Відтоді з наближенням ворожих літаків Наталія з рідними спускалися до погреба.

Лівобережна частина Ізюма, в якій живе Наталія, була окупована 7 березня. Окупації передувала дуже гучна ніч: «крила» авіація, гатила артилерія.

– Для того, щоб окупувати правобережну частину Ізюма і повністю заволодіти містом, російським загарбникам знадобилося ще три тижні. Основною перешкодою був Сіверський Донець. Вони брали його з різних місць, але все було марно доти, поки місцеві зрадники не вказали їм на вигідні позиції, – згадує пані Наталія.

Закріпившись на лівому березі, російські окупанти поставили під житлові будинки свої РСЗВ і гатили з них безперестанку. Звуки були дуже гучні, різкі і завжди несподівані.

Наталії від першого дня окупації хотілося все, що відбувається довкола, занести хоча б до записника, бо світло швидко зникло, а пальне в генераторі доводилось економити. Вона навіть почала це робити, але записи здавалися їй нецікавими. Трохи згодом Наталка стала виходити до міста і робити фотознімки. У «спільники» взяла брата.

– Мене часто запитують, чи не страшно було знімати російських солдатів, їхню техніку, знаходячись посеред них. Вони так само, як і всі ізюмці, на найвищій точці міста – горі Крем’янець – шукали зв’язок. Якщо чесно, то трохи було лячно. Пригадую, як російський солдат, щось запідозривши, уважно дивився на мене, навіть зістрибнув з кабіни вантажівки. Але в цю хвилину його хтось окликнув зі своїх, а я загубилася поміж людей, – говорить пані Наталія.

Молода жінка вперто робила свою справу: фотографувала розбиту п’ятиповерхівку на в’їзді до Ізюма, під завалами якої загинуло понад п’ятдесят людей, рашистську техніку і «гумдопомогу», нашвидкоруч складені печі біля під’їздів будинків, на яких місцеві готували їжу. Особливе місце в фотоколекції Наталії Чернишової відведене неуцтву російських завойовників.

Улітку 2022 року вона з братом наштовхнулися на напис російською «охраняемая територия», де слово територія було з однією літерою «р».

– Вони вже наповну хазяйнували на подвір’ї одного з великих наших підприємств, а вхідні ворота щільно зачинили і зробили на них напис з помилкою: «охраняемая територия». Я попросила брата побути за вартового і виправила помилку, а також дописала: «Выучите свой язык, неучи!». Два тижні поспіль усе залишалося незмінним, а потім вони зафарбували «территорию», залишивши «охраняемая», – переповідає жінка.

Згодом Наталія «вполювала» ще на одну помилку.

– Ближче до літа, перед тим, як запустити приміський транспорт, рашисти склали розклад руху і розмістили його в людному місці. В одному з маршрутів було слово «поликлиника», яке вони безграмотно написали «полеклиника». Я виправила помилку маркером, – згадує жінка.

Ну і зовсім анекдотична ситуація, яка свідчить про глибоке невігластво окупантів. На дорожньому вказівникові назву міста ІЗЮМ вони читали як 13-ЮМ і довго ламали голову над тим, що б те значило.

Понад тисячоліття на горі Крем’янець простояли неушкодженими половецькі кам’яні баби, які є своєрідною візитівкою Ізюма. Під час окупації міста вони були пошкоджені обстрілами, одна – знищена повністю.

– Було дуже боляче бачити їх у такому стані. Мені хотілося увіковічнити і для сучасників, і для тих, хто житиме після нас, злочини рашистів не тільки проти людей, а й проти нашої історично-культурної спадщини. Це ж якими треба бути нелюдами, щоб з легкістю зруйнувати те, що простояло понад тисячу років! У Другу світову, хоч які запеклі бої тут не точилися, а з цими унікальними кам’яними статуями (пам’ятками сакрального мистецтва ІХ–ХІІІ ст. – Прим. ред.) нічого не сталося. А це ж не просто пам’ятки, це наші обереги, – каже Наталія.

Наприкінці травня 2022 року в Ізюмі почали періодично давати світло. Наталія скористалася цією можливістю і перекинула фото на три флешки. Саме тоді вона прийняла рішення вибиратися на підконтрольну Україні територію через Печенізьку дамбу, але зробила це ближче до серпня. Флешки закріпила на нозі вище щиколотки, прикрила широкою штаниною. Ретельного обшуку не було. Наталія благополучно виїхала.

Після деокупації міста видання «Обрії Ізюмщини» написало, що збирає артефакти для майбутнього музею окупації. Вітаються також фото, відео- та фотосвідчення, зроблені в період утримання міста російськими військами.

– Я відгукнулась на звернення газетярів і передала увесь відзнятий матеріал. Музей підписав зі мною акт прийому-передачі фотоматеріалів, їх сотні. Разом з моїми фото там зберігаються й інші артефакти – рашистський одяг, речі з їхнього побуту, субпайки тощо, – зазначає Наталія Чернишова.

Музейники все добре продумали, розмістивши артефакти за секторами. Один із секторів відведений під газети окупантів, які вони нав’язували місцевим, – «Харків-Z», «Ізюмський телеграф» та їхня улюблена «Красная звезда».

Окрема експозиція – «запоребрекові» шкільні підручники з метою запровадження навчання в місцевих школах за російськими освітніми програмами. Також у музеї зберігаються листи російських дітей своїм одноліткам в Україні. Вони складені «трикутником» і з наклейкою «Z».

– Пригадую зміст одного листа. Є в ньому рядки, які мене найбільше вразили: «Мы хоть и живем в разных странах, но мы один русский народ», – цитує Наталія.

Для загального відвідування музей поки що закритий, але можливі окремі екскурсії. Нещодавно приїздили фінські журналісти, які отримали дозвіл на відвідування Ізюмського краєзнавчого музею. Їх зацікавила експозиція про життя міста в окупації. Запросили і Наталію, яка тоді саме приїхала до мами і брата в Ізюм.

– Іноземних журналістів найбільше зацікавили фото, на яких я вправлялася з граматики. Чомусь саме ці кадри викликали в них живий інтерес, – говорить жінка.

Наталія Чернишова каже, що коли музей окупації буде відкрито для всіх відвідувачів, гості зможуть побачити, як ізюмці тоді жили і що допомагало пережити важкі часи. Люди мають знати правду про війну, саме тому, хоча їй було страшно, жінка робила свої фото. «Рішучість переважила страх. З часом рішучість зростала, а страх зменшувався», – пояснює вона власну впевненість у правильності своїх дій.