Отримав у подарунок родину: історія підлітка, який знайшов батьків у Краснокутську
Майже два роки триває повномасштабна війна, щодня на ній гинуть люди. Сиротами та без батьківського піклування залишаються діти, особливо в прифронтових регіонах. На щастя, знаходяться люди, які вважають, що чужих дітей не буває. Серед таких і подружжя Підбуцьких із Краснокутська.
«Виростеш і неодмінно відвідаєш маму»
Подружжя Лідії та Миколи Підбуцьких із селища Краснокутськ на початку травня 2023 року взяло на виховання хлопчика.
– Владиславу 14 років. Його виховувала мати-одиначка, яка нехтувала своїми материнськими обов’язками, за що й була позбавлена батьківських прав у судовому порядку, – розповідає мама-вихователька.
Підбуцькі знайшли хлопчика у лікарні. Він часто хворів, та мама жодного разу сина так і не навідала.
– Владислав недовго тримався відлюдьком. Наші діти швидко оточили його увагою, і він відтанув серцем. 
Владислав за малюванням
Має хлопчик і власний світ захоплень: фарби, пензлі, фломастери, великі аркуші білого паперу – все, що становить його найбільшу дитячу радість. А ще Владислав дуже уважний слухач. Різні бувальщини слухає з непідробним інтересом, – говорить пані Лідія.
У перші дні Владислав дуже скучав за мамою. Та пані Лідія знайшлася з мудрою порадою:
– Зачекай трохи. Ось виростеш і неодмінно відвідаєш маму. Можливо, їй якраз знадобиться твоя допомога.
Усі діти, які пройшли через дитячий будинок сімейного типу Підбуцьких і нині виховуються в ньому, знають своїх біологічних батьків. Це люди, які через різні життєві обставини не можуть зарадити собі, не кажучи вже про те, щоб поставити на ноги дітей.
– Я ніколи й словом поганим не обмовилася дітям про їхніх біологічних батьків. Завжди доносила до них думку, що, можливо, через хворобу, непереборні труднощі вони в якийсь момент спіткнулися і вже не змогли підвестися. Головне, як я постійно говорю, щоб діти уникли батьківських помилок, – підкреслює пані Лідія.
«Лідо, нам не звикати»
Подружжя Лідії та Миколи Підбуцьких має трьох біологічних дітей – двох дочок і сина. Всі вже дорослі. Дочки обзавелися власними сім’ями, мають по двійко діток, син ще не зустрів свою долю. Він військовий. Наразі захищає Україну зі зброєю в руках.
Пані Лідія усе трудове життя працювала в школі вчителем молодших класів, тож підхід до дітей має. У 2011-му вийшла на пенсію за вислугою років і обговорила з чоловіком перспективу організувати дитячий будинок сімейного типу. Він підтримав дружину, сказав: «Лідо, нам не звикати».
На їхньому подвір’ї завжди було гамірно, бо дітей тут люблять. Тож сусідська дітвора постійно в них купчилася. Пан Микола навіть зробив дощатий настил перед ворітьми, щоб у негоду дітворі було комфортніше гуляти. Тож внутрішньо Підбуцькі були готовими до того, щоб узяти на виховання відразу трьох дітей – двох дівчаток і хлопчика.
– Спершу ми з чоловіком поїхали на Сахновщину, де перебували діти, на знайомство. Відразу виник контакт. Вони висловили бажання поїхати до нас на гостину. Ми пообіцяли, що заберемо на наступних вихідних. Слова свого дотримали, – розповідає пані Лідія.
Діти пробули у Підбуцьких два дні, на третій вони повинні були повернути їх до притулку.
– Хлопчик, його звати Олексій, пірнув з головою під простирадло і тільки й видав: «Їдьте самі, а я залишаюся». Шкода було його, та нічого не поробиш: ми з чоловіком повинні були дотримуватись правил, за якими погоджувалися поки що на супровід дітей. Уже на місці ми ледь умовили їх вийти з машини, пообіцявши якнайшвидше зібрати необхідні документи, щоб забрати їх до себе, – згадує жінка.
Підбуцькі швидко залагодили всі офіційні формальності, пройшли курси, які дають право бути прийомними батьками, і вже невдовзі в їхній оселі поселилися п’ятирічна Інгаліна, дев’ятирічна Христина й одинадцятирічний Олексій.
До кожного з них знадобився індивідуальній підхід. Хтось показував кращі результати в навчанні, хтось гірші, та в цілому діти виросли хорошими, беручкими до роботи.
Олексій уже встиг відслужити строкову, отримав надійну робочу спеціальність, одружився. Разом із дружиною виховують донечку. Коли в Україну прийшла лиха година, він пішов її захищати зі зброєю в руках.
«Та чом би мені важко? Діти допомагають»
Уже у 2012 році прийомна родина Підбуцьких поповнилася ще двома вихованцями, двома братами.
– У нас тоді така плутанина з іменами виникла, бо в одній хаті відразу проживали три Олексії. Покличеш одного – біжить уся трійця, – розповідає мама-вихователька.
Усього за дванадцять років через ДБСТ Підбуцьких пройшло чотирнадцять дітей, наразі вони займаються вихованням дев’ятьох. У кожного – свій характер, свої захоплення та мрії.
Шістнадцятирічні Дарія і Катерина вирізняються любов’ю до шиття. Наразі дівчата зайняті тим, що готують на виставку сумочки, пошиті з джинсової тканини і оздоблені паєтками. 
Дарія, Женя і Катерина люблять шити
– Вони не з примусу, а з власного бажання беруться за дрібний ремонт одягу. Дуже швидко і вправно в них це виходить, – говорить Лідія Підбуцька.
Є в родині і свій кухар. Вісімнадцятирічний Сашко з дитинства мріяв готувати смачні страви. До сервірування святкового столу тільки він у родині має найбільший хист. Наразі хлопчик навчається на кухаря в селищі Котельва, що на Полтавщині.
Своя мрія є і в сімнадцятирічного Романа. Він бачить себе військовим. А ще хлопець непогано розбирається в електроніці. Як говорить його мама-вихователька, із двох несправних мобільників легко може «оживити» як мінімум один. У сучасній армії, яка має серйозне технічне оснащення, це знадобиться. 
Роман готує себе до професії військового
– Усі наші діти не проти посидіти з вудкою. Самі й з уловом розберуться, мені залишається тільки все те пересмажити. Особливо любить ходити на риболовлю Ромчик, – розповідає мама-вихователька про дозвілля дітей.
Вони завжди намагаються бути корисними, допомагають батькам. Тому пані Лідію дуже дивує, коли люди запитують, чи не важко їм справлятися з таким колективом?
– Та чом би мені було важко, мені ж діти допомагають, – запевняє жінка.
У тему
За даними ХОВА, від початку повномасштабного вторгнення рф на Харківщині створено 15 ДБСТ та 25 прийомних сімей, до яких було влаштовано 252 дитини.
Усього ж наразі в регіоні працюють 134 дитячі будинки сімейного типу та 229 прийомних сімей, в яких виховується 1337 осіб. Наразі показник влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до сімейних форм виховання на Харківщині становить 97,1 %.
Дізнатися про те, як узяти дитину під опіку, можна звернувшись на телефон гарячої лінії: 0 800 300 823.
Будь у курсі
Допомагають у влаштуванні дітей до альтернативних форм сімейного виховання і волонтери, зокрема БФ «Глобаль2000 дітям України» та БФ «Волонтери: дорослі – дітям».
– Багатьох від прийомного батьківства стримують саме матеріальні проблеми – наш фонд сприяє їх вирішенню. Утім проблема не завжди упирається в матеріальне, іноді батькам не вистачає впевненості, психологічної підтримки або вони вже мали попередній негативний досвід. У такому випадку з родиною працюють наші психологи, щоб допомогти подолати внутрішню нерішучість, – говорить директорка БФ «Глобаль2000 дітям України» Юлія Конотопцева.
