«Головне, що виростають справжні люди»: історія прийомної родини з Лозової
Родина Сергія та Людмили Колихалових з Лозової Харківської області створила дитячий будинок сімейного типу у 2007 році, на той час у них було троє власних синів. Сьогодні в ДБСТ 11 дітей від 14 до 19 років, троє прийомних дітей уже дорослі.
Історію дитячого будинку сімейного типу родини Колихалових медіа «Слобідський край» розповіли волонтери з БФ «Волонтери: Дорослі-Дітям» та «Глобаль2000 дітям України»
«Діти в інтернатах завжди чекають, що за ними приїдуть мама і тато»
16 років тому Колихалови поїхали до Харкова, подивитись дітей у центрі реабілітації.
«Тільки заходимо на двір, діти дивляться. Вони в таких закладах завжди чекають маму і тата. Вони дивляться за входом, і, коли на горизонті з'являються чоловік і жінка, кожна дитина думає, що це йдуть до неї, щоб її забрати. Це такий жах і біль, коли це усвідомлюєш. І ось ми йдемо, а там великі вікна, і діти виглядають із-за шторок, усі стукають у вікна, махають, і по губах ти розумієш, що вони кричать «мама». Ми зайшли, нам сказали почекати, зараз приведуть двох маленьких братиків. І ми чуємо, як дитина біжить з другого поверху, він нас ще не бачив, він біжить і кричить: «Мама, тато», – розповідає Людмила.
У ту мить вони з чоловіком прийняли рішення забрати дітей до родини – Андрія, який біг до них, та його молодшого брата.
«Рішення прийшло моментально, коли він ще біг по тих сходах і по коридору до нас. Нас часто питають: «А діти вас називають мама і тато, коли вони починають так називати? Так ось, називають вони раніше, ніж ти хочеш», – каже Людмила.
Наразі 23-річний Андрій Безпалько захищає Україну, він сапер у 93-й бригаді ЗСУ, ще троє синів Колихалових – рідний Дмитро та двоє прийомних – також у ЗСУ. 35-річний Дмитро – бойовий медик, 24-річний Сергій Кожевніков – водій БТР, 21-річний Володимир Кожевніков служить у ППО.
«Вовчик був строковиком, коли почалось повномасштабне вторгнення. Його частину 24 лютого вранці бомбили, наші хлопці бігли 18 км по морозу, Вова відморозив собі руки та ноги… Вони пережили таке у свої 18-20 років, що я взагалі не знаю. Я не можу ні спати, ні їсти, весь час думаю про них. Уранці зателефонували, я знаю, що з ними все добре. День починається, роблю свої справи, доглядаю за дітьми, але у мене всі думки там, де вони. Я так за них боюсь», – каже мати.
В евакуацію не поїхали
У день, коли почалась повномасштабна агресія рф проти України, в родині Колихалових було подвійне свято, два дні народження – сина Дмитра та його дружини, їм виповнилось 35 років. Уже 25 лютого чотири чоловіки з родини пов’язали своє життя із ЗСУ. Сергій та Людмила залишилися з молодшими дітьми в рідному селі, але були готові виїхати.
«Окупанти зупинилися десь за 30 кілометрів від нас, зайняли Балаклію. Ми чули, як бомбили Андріївку, горів нафтопереробний завод, це взагалі був жах. Ми зібрали тривожну валізу – документи, ліки, одяг. Купили буржуйку, казани, генератор, купили мікроавтобус на той випадок, що треба буде виїхати. Бус стояв, ми могли виїхати у бік Полтави. Пропонували виїхати з дітьми за кордон, але ми відмовилися», – продовжує жінка.
Вона каже, що ніхто в родині не панікував, усе спланували, підготували для від'їзду та залишились вдома.
За словами Людмили, на адаптацію дитини в прийомній родині потрібно два роки, за цей час всі діти стають рідними. Про своїх синів та дочок розповідає із великим захопленням, каже: «У нас такі гарні діти, такі красиві, такі слухняні».
«Всі діти до нас приходили з неблагополучних родин, вони таку школу життя пройшли. Вони просто вливаються в сім'ю і через тиждень-другий вони вже поводяться, як усі. Коли діти були маленькі, ми вийдемо на вулицю, і вони висиплять маленькі, як курчата. А зараз дорослі, вищі матері та батька. Коли виходимо, люди кажуть: «А це всі ваші?» Я кажу: «Звісно, наші! », – говорить мати.
Сергій впевнений: не буває поганих генів.
«Є хороше ставлення та повага до маленької людини. Кохання творить дива. Дітям-сиротам потрібна сім'я, любов, розуміння та опора у житті. Ми можемо їм дати шматочок свого серця, душі та свій час. Головне, що виростають справжні люди, й це тішить», – підкреслює батько-вихователь.
Раніше ми писали, як живе родина Ребрикових з Ізюмського району Харківської області, яка у квітні взяла до себе з Харкова Ростислава, Маргариту і Софію.
А Родина Олексія та Олени Курбатових із селища Пісочин Харківської області з 2009 року виховала 15 прийомних дітей. Зараз у родині 9 дітей, а згодом приєднається ще одна дівчинка.
Також ми розповідали історію дитячого будинку сімейного типу Оксани та Сергія Торяник у Краснокутській громаді Харківської.
Більше новин Лозова читайте на нашому сайті.
