Без шкіл, але з надією: відновлення галузі освіти в деокупованій Оскільській громаді
Громади на зв'язкуУ прифронтовій Оскільській громаді, звільненій від окупації восени 2022 року, так і не змогли повернутися до повноцінного навчання через зруйновану інфраструктуру та мінну небезпеку. Однак жителі не здаються, адже освіта – це їхня надія на майбутнє для дітей.
Із семи вціліла одна
До 2022 року Оскільська громада, в якій було сім шкіл, могла похвалитися розвиненою системою освіти. За словами керівника відділу освіти сільської ради Володимира Бурлаки, в кожну – інвестували понад мільйон гривень, придбали нове обладнання, що відповідало стандартам НУШ, мультимедійну техніку, нові парти та відремонтували харчоблоки. Перед початком війни громада мала повністю облаштовані школи та висококваліфікованих педагогів.
Сільський голова Геннадій Загоруйко
А потім громада опинилася на лінії фронту, і більшість закладів освіти зазнали руйнувань. Як розповів Оскільський сільський голова Геннадій Загоруйко, у громаді вціліла лише одна школа, розташована в селі Оскіл. Два заклади зруйновані повністю та не підлягають відновленню, решта зазнали серйозних пошкоджень.
Зруйнована гімназія в с. Довгеньке
До початку війни в громаді навчалося приблизно 700 школярів і 300 дітей у дошкільних закладах. Наразі кількість учнів у школах становить 442, а в дитячих садках – 74 дитини.
Врахували гіркий досвід
Більшість учнів займаються дистанційно. Психоемоційний стан дітей та вчителів залишається складним.
«Вони стикаються з реаліями війни, живуть в умовах постійних повітряних тривог та обстрілів. Незважаючи на це, наші учні, як і дорослі, демонструють стійкість, навчаючись навіть за відсутності електроенергії чи інтернету», – підкреслює Володимир Бурлака.
Зараз школи забезпечені вчителями, але є потреба в психологах. У громаді працюють лише два фахівці, проте значну психологічну підтримку надають гуманітарні організації.
Завдяки підтримці Харківської обласної військової адміністрації і благодійних фондів учні та вчителі забезпечені необхідними засобами для навчання онлайн. Проблеми з доступом до інтернету та електропостачанням вирішуються за допомогою генераторів та безперебійних джерел живлення, які були надані громаді. Попри воєнні дії, тут намагаються підтримувати роботу гуртків та спортивних секцій.
«Благодійники забезпечили нас усім необхідним, у тому числі обладнанням для простих укриттів. Ми завершуємо облаштування двох бомбосховищ. Вони допомагають з обладнанням класів безпеки та соціальної адаптації, а також установлюють сонячні батареї», – розповідає Володимир Бурлака.
Зруйнована обстрілами гімназія в с. Вірнопілля
На жаль, жоден заклад освіти у громаді ще не відновлено. Наразі встановлюються вікна та ремонтуються дахи. Питання про капітальне відновлення шкіл, розташованих поблизу лінії фронту, не розглядається.
«Ми врахували гіркий досвід інших громад, де після відновлення все знову було зруйновано обстрілами», – зазначає керівник відділу освіти.
«До війни були серед кращих»
Наталія Загоруйко, директорка Оскільського ліцею, єдиного вцілілого закладу в громаді, з гордістю та сумом розповідає про довоєнні часи.
«До війни наш ліцей не лише був одним із найбільш технічно обладнаних в Ізюмському районі, а й міг конкурувати з харківськими школами. Ми мали два комп’ютерні класи, мультимедійне обладнання в кожному кабінеті, сучасну медіатеку та чудову їдальню, оснащену за останніми технологіями. У нас навчалося 240 учнів, і всі класи були заповнені. Місцева влада активно підтримувала школу», створюючи всі умови для комфортного навчання та розвитку дітей, – говорить директорка ліцею.
Після російської окупації
Школа пережила окупацію та була повністю розграбована. Дивом вціліла будівля, хоча й зазнала значних пошкоджень: вибиті вікна, постраждали стеля та дах. Українські книги були знищені або понівечені, а стіни розписані символами окупантів.
Близько 80 учнів опинилися в окупації. Після звільнення громади вчителям довелося докласти чимало зусиль для відновлення психоемоційного стану дітей.
«За ці півроку діти дуже змінилися, вони були пригнічені», – каже директорка.
Після звільнення школу одразу підтримали численні міжнародні організації та фонди. З перших днів для дітей були організовані психологічні заняття та надана гуманітарна допомога. Особливу роль у відновленні школи відіграла організація Save the Children.
Війна забрала життя однієї дитини, загиблої від касетного снаряда під час окупації. Ще одна учениця, Поліна, отримала важкі поранення під час обстрілу в Ізюмі. Її історія облетіла весь світ, зараз їй допомагає багато людей, зокрема й голлівудська акторка Анджеліна Джолі.
Незважаючи на всі труднощі, школа продовжує працювати в онлайн-режимі. Колектив робить усе можливе, щоб підтримувати зв’язок з учнями, яких зараз у школі 100 (ще 54 дитини перебувають у межах України та за кордоном).
Діти мають можливість брати участь у гуртках, зокрема відновлено футбольну команду, яка вже досягає успіхів на районному рівні. У школі працює цифровий освітній центр, обладнаний за допомогою організації Save the Children. Нещодавно до співпраці долучився ЮНІСЕФ, який реалізує програми з психологічної підтримки та надолуження освітніх втрат для молодших школярів.
Футбольна команда
Відповідаючи на запитання про мрії, директорка на мить відходить від теми війни: «Моя мрія – це вечір, і всі вікна в школі світяться, тому що діти зайняті у різних гуртках: танцюють, співають, беруть участь у проєктах. А ще одна – щоб наші діти мали змогу подорожувати Україною, пізнавати свою країну, бачити її красу за межами Харківської області. Щоб знали, що ми всі дружня родина».
«Плакала від щастя»
Ранок 24 лютого 2022 року назавжди змінив життя вчительки географії Оскільського ліцею Ольги Дворніченко. Миттєво посипалися повідомлення від адміністрації школи: навчання скасовано, всі залишаються вдома. Далі – тривожне спостереження за колонами ворожої техніки, що наближалися до їхнього села.
У перші дні пані Ольга підтримувала зв’язок зі своїми учнями через вечірні переписки.
«Звичайно, після того, як почалися обстріли, бомбардування Ізюма, ми намагалися підтримувати одне одного. Навіть іноді жартували, згадували якісь моменти зі шкільного життя», – ділиться вчителька. Особливо хвилювалися за дівчинку Катрусю, яка жила в Ізюмі.
З часом зв’язок ставав усе гіршим, а в березні остаточно зникло світло та інтернет. Спілкування звелося до коротких повідомлень від тих, хто виїжджав: «Як ти? Де ти?».
Підтримували в окупації оптимізм та віра у Перемогу.
«Я оптимістка, тож не могла дозволити собі розкисати. Поруч була старенька мама, яку треба було підтримувати», – згадує пані Ольга.
11 вересня 2022 року чоловік забіг у двір з радісною звісткою: «Наші!». «Ці емоції неможливо передати словами. Ми стрибали, кричали від радості. Коли почули українську мову, побачили наших хлопчиків, я йшла і плакала від щастя», – з хвилюванням згадує Ольга Дворніченко.
Після деокупації першим кроком стало відновлення зв’язку з учнями онлайн. Пані Ольга разом із сестрою їздила до Харкова, де був інтернет, і проводила уроки звідти.
«Навіть просто побачити дітей онлайн було великим щастям», – говорить вчителька.
Зараз пані Ольга – класна керівниця 6-го класу. Вона радіє відкритості дітей, бачить, як вони поступово повертаються до нормального життя. Але найбільшою проблемою залишається відсутність живого спілкування.
«Батька й досі немає»
Для одинадцятикласниці Оскільського ліцею Софії перші дні повномасштабного вторгнення видавалися чимось нереальним.
«Спочатку просто був факт, що війна почалася. Пізніше підірвали міст… У перші дні взагалі здавалось, що це нереально, як таке може бути?» – згадує дівчина.
Найважчим періодом окупації для Софії став ранок, коли російські військові забрали її батька. «Його й досі немає», – з болем говорить Софія.
Батька, інваліда по зору, забрали та вивезли до росії. З того часу зв’язку немає. Лише один лист та свідчення очевидця, який бачив чоловіка живим у в’язниці, дають слабку надію.
Одним із найстрашніших спогадів став приліт в їхній садок. Лише дивом уціліли вікна, а осколок пробив рамку та потрапив у квітковий горщик.
У день визволення Софія разом з мамою віднесли українським військовим овочі та кавун. Тоді знову з’явилася можливість користуватися інтернетом, спілкуватися з друзями та вчителями.
Війна залишила свій відбиток і на виборі майбутньої професії. Софія планує вступати до медичного університету.
«Раніше я якось не замислювалася, але зараз вирішила, що це буде довгий час ще актуально», – пояснює свій вибір дівчина.
Зараз Софія з мамою мешкають в Осколі. Дівчина вірить у те, що все буде добре. Найбільша її мрія – закінчення війни та повернення додому батька.
«Відродимо села, відновимо й школи»
Мрія педагогів та учнів Оскільської громади – якнайшвидше повернення до мирного життя.
«Хотілося б, щоб усе повернулося, щоб відновилися наші ліси, які постраждали від пожеж. Зараз тут страшно, все вигоріло, розбите, села знищені», – із сумом говорить Володимир Бурлака.
Начальник відділу освіти сподівається на розуміння та підтримку з боку держави у відновленні освітньої галузі Оскільської громади. Адже освітня реформа, згідно з останніми наказами Міністерства освіти і науки України, ставить громаду в складне становище, вимагаючи наявності двох паралелей класів з певною кількістю учнів для збереження навчальних закладів.
Гімназія в с. Довгеньке до повномасштабного російського вторгнення
«Хочеться, щоб відродилися наші села, щоб повернулися люди і на вулицях знову лунав дитячий сміх. Відродимо села – відновимо й усі заклади освіти. Мріємо про Перемогу і про те, щоб наш край процвітав, а не перетворився на сіру зону», – підсумовує сільський голова Геннадій Загоруйко.
Фото надані Оскільською громадою
