Як на Валківщині допомагають переселенцям та підтримують захисників

По допомогу зверталися 500 людей на день

До війни жителька Валок Світлана Оспіщева працювала вчителем у Гонтів’ярській філії Валківського ліцею. Цю посаду вона обіймає і наразі. Про вторгнення російських окупантів валківчанка дізналася від своєї сестри, яка їй зателефонувала 24 лютого о 5:30 ранку.

– У мене син військовий, сестра питає: «Де він?». Запитую, що трапилося, а вона відповідає: «Харків бомблять». Син працює позмінно, в ту ніч був вдома, його екстрено викликали на роботу. Військову частину сина розбомбили відразу. Перший прильот він застав у дорозі, а другий – перед воротами частини. Слава Богу, він не постраждав. Усі хлопці, які були там, також залишилися живими. Потім з Харкова і сусідньої з ним громади забрала родичів, зокрема і маленького онука, і відвезла сюди, у Валки, – згадує початок повномасштабного вторгнення Світлана.

Жінка зізнається, що протягом чотирьох днів шукала собі якусь роботу і місце, аби бути корисною. Вона хотіла записатися до хлопців, які патрулювали Валки. Втім, вони їй відмовили, сказали, що потрібні тільки чоловіки. Потім учителька пішла в міськраду: «Я хочу бути корисною», на що їй відповіли: «Треба буде, покличемо». А потім пані Світлана прийшла в місцеве кафе «Парк». Власниця цього закладу Юлія Любченко навколо себе зібрала таких же ініціативних людей, у результаті утворилася волонтерська організація. Там потрібні були подушки. Вчителька зібрала всі, які були в неї, ще попросила у сусідів і віддала туди.

– Потім до нас почали місцеві приносити одяг. Люди хотіли дуже швидко допомогти нужденним – такий патріотизм, таке піднесення було. Назбиралися великі гори одягу, ми його сортували. Думали, що він знадобиться тільки для військових, утім, ми помилялися. Люди приїжджали до нас у піжамах, перші переселенці були з Північної Салтівки. Люди приходили босі, голі. Вони плакали, їх було дуже шкода. Був момент, коли приїхала молода красива дівчина на дорогій машині. Вона була в норковій шубі і в піжамі, вибирала в нас одяг, – розповідає Світлана.

Вона згадує, що згодом одяг додавався, але потреба в ньому тільки зростала.

– Ми зайняли місце в спортзалі. Почала надходити «гуманітарка», одяг, ми все це там розкладали. Спочатку людям, які приходили, давали ковдри, подушки. Тисячами їх на початку роздавали. Ми добували одяг, де могли. Валківська міськрада нам допомагала – що їм приходило, віддавали у наш пункт. Люди з дому багато приносили. Ми самі зв’язувалися з різними волонтерськими складами. Також приходили посилки з інших областей країни. До нас на день могли прийти і півтисячі людей, яким потрібна була допомога, – каже Світлана Оспіщева.

Заробили понад 100 тисяч гривень

Згодом потеплішало, кафе «Парк» почало функціонувати, і волонтери разом зі Світланою Оспіщевою відділилися, почали самостійно працювати в спорткомплексі. За словами жінки, обсяги допомоги зменшувалися, а потреба постійно зростала.

Окрім переселенців, до волонтерів зверталися і військові. Їм потрібен був одяг – футболки, шкарпетки тощо. А Світлана разом з однодумцями не знали, де це взяти. І на початку літа трапився один випадок, який валківчани перетворили на бізнес для допомоги військовим і цивільним.

– Наш волонтер Вася якось їздив у Харків на Центральний ринок. Там познайомився з переселенцями з Дергачів. Він розповів їм про нашу діяльність. Дергачівці захотіли допомогти, втім можливості не було. Але вони торгували квітами, тоді і кажуть: «Їх усе одно не купляють. Забирайте, продасте, а гроші підуть на ваші потреби». Вася привіз ті квіти в п’ятницю. Отримали дозвіл від міського керівництва на їх продаж біля одного з магазинів – і за суботу всі продали. Ми так були раді вирученим трьом тисячам гривень. Ці кошти нам були дуже потрібні. Ми для військових замовили шкарпетки, які нам дали в борг. І понад половину з цієї суми ми закрили коштами з продажу квітів, – розповідає Світлана.

Саме тоді і з’явилася назва організації.

– Коли вперше їхали продавати, у нас була велика коробка. Зі зворотного боку прикріпили шматок шпалер і написали маркером «Квіти Перемоги». В цю коробку поставили вази з квітами. Коли їх продавали, перев’язували жовто-блакитними стрічками. От звідти наша назва і пішла, – згадує волонтерка.

За цей час волонтерський хаб «Квіти Перемоги» заробив солідну суму.

– Стоїть палатка, поруч флагшток з прапором – і там наш волонтер Богдан продає квіти. Десь близько 100 тисяч гривень ми заробили, – розповідає Світлана. – Коли були ромашки, дуже багато людей дорогою на роботу купували собі невеличкі букетики і ставили на столі, щоб зробити свій внесок. Люди знають, куди йдуть гроші.

Зароблені з продажу квітів гроші йдуть на допомогу як військовим, так і цивільним.

– Було багато ситуацій, коли поранений захисник потрапляв у госпіталь, його одяг був уже непридатним. До нас зверталися, і ми купували бійцям форму, взуття, бронежилети тощо. Був випадок, коли переселенцям треба було відремонтувати дах. Ми і на це виділили кошти. Був збір жінці на протез – ми теж узяли участь, – зазначає жінка.

Допомога деокупованому селу

У «Квітів Перемоги» дуже великий спектр діяльності. Вони допомагають багатодітним, малозабезпеченим, вдовам, людям похилого віку тощо.

– До нас ще у «Парку» приходила така миленька бабуся. У неї чоловік прикутий до ліжка. Брала памперси, пелюшки тощо. Також скромно просила дати їй якусь їжу. Вони переселенці з Харкова, відтіля взагалі більшість ВПО у нас. Ми їй, звісно, виділяли продукти і їжу. А коли перейшли до спорткомплексу, ця бабуся теж приходить до нас. Каже: «Ой, дівчата, я приходжу до вас, хоч душею відпочину». Вона кожен раз приходить і вибирає собі хусточку чи серветочку, а потім йде додому задоволеною. І так приємно, коли ми хоч трохи робимо людину щасливою, – каже пані Світлана.

Також жінка розповіла, що кілька разів вони передавали допомогу в деокупований населений пункт. Коли звільнили Гусарівку Балаклійської громади, «Квіти Перемоги» возили туди продукти, ліки, побутову хімію.

– Не обходилося і без негативних моментів. Деякі люди скаржилися і звинувачували нас у тому, що перед тим, як видавати одяг, ми кращий залишаємо собі. Звісно, спочатку було прикро, але зараз на такі слова «подяки» ми просто не звертаємо уваги, – ділиться волонтерка.

Ягоди, овочі, випічка для поранених бійців

Наразі діяльність волонтерського хаба в рівних частинах спрямована на допомогу військовим та цивільним – 50 на 50. А на початку липня «Квіти Перемоги» розширили свою діяльність і почали допомагати пораненим бійцям.

– У мене сестра працює в госпіталі. Вона розповіла таку історію. У них був хлопець, якому ампутували кінцівку. Він був у депресії. А в сестри вдома поспіла черешня, вона її нарвала і віднесла пораненому бійцю. Також пригостила його морозивом. Він так цьому був радий, як дитина. Мене ця історія так розчулила, що я вирішила такі передачі гостинців зробити на постійній основі. А керівництво лікарні дало мені дозвіл на це, – розповідає жінка.

У Світлани у Facebook багато друзів. Вона дала оголошення на своїй сторінці і розкидала по валківських групах, що відкривається збір ягід для поранених бійців.

– Я почала шукати водія, вони не дуже прагнуть їхати у Харків через постійні обстріли. Зателефонувала місцевому підприємцю Євгену Гладкову. Він з батьком займається установкою пам’ятників, має велику машину. І Женя погодився. Перший раз, коли їхали, Олександр Єжиченко дав гроші на солярку, і ми з Женею їхали вдвох, уся машина була заставлена ящиками з ягодами – малиною та полуницею, – зазначає жінка.

Перша поїздка відбулася 5 липня – і з того моменту щотижня волонтери їздять у госпіталь, кількість гостинців з кожним разом збільшується. Наприклад, під час другої поїздки вони привезли не тільки ягоди, а ще овочі, зелень, пироги, цукерки. А згодом такі передачі почали доставляти до ще одного госпіталю. До смаколиків додаються малюнки, браслети і листи від місцевих дітлахів.

– Головна мета цього – так хочеться їх порадувати, щоб вони знали, що ми про них думаємо, що ми хвилюємося, хочемо, щоб вони швидше одужали. Багато хлопців впадають у депресію, особливо, якщо була ампутація. Важко психологічно це переживають. А ми хочемо порадувати хлопців домашніми свіжими смаколиками. Коли в людини хороший настрій, вона швидше одужає, – вважає волонтерка.

Поранені бійці радіють такій увазі з боку валківчан.

– Дівчата з госпіталю кажуть, що хлопці дуже радіють цим гостинцям. Вони не знають, де знаходяться Валки. Часто запитують: «А скоро Валки приїдуть?». Дуже чекають на наші гостинці, – каже Світлана.

Долучилася і сусідня громада

За словами жінки, до кожного збору долучається все більше людей. Наприклад, в останніх передачах пораненим взяли участь і небайдужі жителі Нововодолазької громади.

– У нас іде збір у всіх старостатах громади. На місцях є активні мешканці, які передають нам допомогу. Наприклад, є село Костів. У них завідувачка дитячого садка Альона. Вона організовує людей і своїм транспортом зібране привозить нам. Є село Заміське, яке теж, як і Костів, не пропустило збір жодного разу. Там цим займається Катерина Власенко, вона колишня очільниця сільської ради. Є у Шарівці Ольга Котлік, вона сама вчителька, але на пенсії. Організовує сусідок – і вони такі красиві та смачні пироги печуть. Крім цього, збирають овочі і фрукти, – розповідає Світлана Оспіщева.

Долучається до збору і село Баранове, де тамтешній староста і волонтери збирають усе і привозять «Квітам Перемоги». У Сидоренковому місцеві оголосили клич і за раз привезли дві ГАЗелі – овочі, фрукти, випічку, малюнки від дітей. Гонтів Яр самоорганізовано теж все зібране передає. А у Черемушній збір організував староста.

– Цю допомогу збирають зі всіх старостинських округів нашої громади. Є люди, які своїм транспортом привозять усе нам у спорткомплекс. Приїжджало подружжя з онуками – стільки привезли яблук, огірків, моркви тощо, аж машина просідала. Було таке, що приходить бабуся і дає апельсини та банани: «Діточки, у мене немає садка, я ось у магазині купила». Працівники магазину «Норма» приносять печиво, цукерки, ковбасу. Є молода пара, яка з самого початку війни пече коржики, млинці,– каже Світлана.

P.S. Розпочинається новий навчальний рік. Світлана повертається до роботи, втім залишати волонтерство не збирається.

– Буду поєднувати, мені вже облаштували в спорткомплексі місце, де я проводитиму уроки, – ділиться жінка. – Моя дитина далеко. Знаю, інші люди синові теж допомагають. Йому теж інші жінки готують обіди. Хтось моїй дитині допомагає, а я допоможу іншим дітям. Будемо трудитися, щоб скоріше все це закінчилося. У нас одна мрія і мета – щоб ми перемогли і настав мир.