Як валківський свищик на всю Україну прославився

«Валківський свищик став справжньою родзинкою не тільки стенду Харківської області, а й взагалі України. Зацікавленість була неймовірною – майже кожен питав: що це? – говорить учасниця виставки майстриня Ольга Тимошенко. – Річ у тому, що харків’яни були єдиними, хто організував інтерактив – майстер-клас з виготовлення традиційного валківського свищика. Коли я його проводила, то бачила, як змінювався не тільки настрій, а й навіть вирази обличчя у дорослих – солідних та поважних людей – під час ліплення дитячої забавки».

За словами майстрині, яка вже чверть століття займається «просуванням» валківського свищика, секрет тут простий: природні матеріали, насамперед – глина володіє здатністю «розвантажувати» психіку людини – і дорослої, і дитини.

Читайте також: Як валківчани українським школярам допомогли

«До мене та наших педагогів у майстерню Валківської школи мистецтв діти приходять після 6-7 уроків у звичайній школі, і деякий час вони сидять, і просто місять-розминають глину. І я бачу, як цей процес їх буквально відновлює. Такою властивістю володіє тільки глина та ще, мабуть, солоне тісто – ані пластилін, ані полімерна глина не здатні так впливати», – зауважує Ольга Тимошенко.

Зараз носіями секрету виготовлення валківського свищика є вісім майстрів, але був час, коли доля його висіла буквально на волосинці.

Екскурс в історію та генетична пам’ять

Гончарі у Валках жили здавна – у XVIII–XIX столітті це місто славилось своїми гончарними виробами, адже тут було головне – глина, яка дозволяла виробляти якісний посуд. І досі валківчани на своїх городах знаходять залишки гончарних печей старих часів або шматочки старовинного посуду місцевого виробництва. Гончарна артіль існувала у Валках до 1991 року минулого століття. Окрім посуду, тут виготовляли і традиційну дитячу іграшку-свищик.

Мистецтво виготовлення старовинної забавки збереглося дивом. У 2015 році помер останній валківський гончар, який працював на гончарному крузі, – Борис Миколайович Цибульник. Саме він володів секретом виготовлення свищика: навіть коли вже перестав робити посуд, продовжував виготовляти свищики.

Ця традиція могла б зникнути безслідно, якби у 90-ті роки у Бориса Цибульника не з’явилася послідовниця – випускниця художньо-графічного факультету Харківського педагогічного інституту валківчанка Ольга Тимошенко. Ще одним прихильником і послідовником був тогочасний директор Валківської школи мистецтв Олександр Ковальов.

Читайте також: Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

«Я колись знайшла на городі фрагмент такого свищика – у вигляді півника. Це було як пророцтво, – ділиться спогадами пані Ольга. – Я знала, що мій дідусь був гончаром і робив свищики, але він не передав свої знання та вміння моїй матусі; він помер, коли я ще не народилася, тому в мене гончарство було хіба що в генах. Коли я почала займатися свищиком та вивчати технологію його виготовлення, я довго розпитувала мою маму. Єдине, що вона запам’ятала – він тикав соломинкою, раз і два, – і є свищик. Мене це так зачепило, і я почала шукати, як це робилось».

Секрети свищика

Секрет валківського свищика – в його простоті і мінімалізмі. Це не авторський виріб, який майстер може прикрасити, як подобається. Тут головне – зберегти традиційність, адже і форма, і технологія, і прикрашення прийшли до нас у такому вигляді з давніх-давен. «Як будь-яка іграшка, свищик спочатку, в прадавні часи, мав культове значення і використовувався в язичницьких обрядах, – розповідає майстриня. – Наші пращури – слов’яни вважали, що він має властивість гармонізувати простір та відганяти злі сили».

Навіть коли свищик з предмета культу перетворився на дитячу забавку, він все одно виконував дуже важливі функції: саме через них дитина пізнавала оточуючий світ, училася розрізняти предмети та тварин, спілкувалася з іншими дітьми.

Свідок давніх часів, валківський свищик за століття набув тих рис, які і роблять його особливим. «Так, свищики робили і роблять напевне у кожному регіоні України, але є те, що робить наш свищик особливим. Це жива збережена традиція. По-перше, це форма. Традиційний валківський свищик роблять на трьох опорних точках у вигляді півника: дві ніжки та хвостик. Є ще чотириопорні свищики – у вигляді кіз, коників та баранчиків. Друга особливість – це власне валківська глина, вона після обпалення набуває характерного ніжно-помаранчевого кольору. Третя – це мінімалізм в оздобленні, тобто нічого зайвого. Як мені колись сказали, традиційна іграшка повинна бути такою, щоб кинув з гори, а вона докотилася до низу і зберегла свій первісний вигляд», – говорить Ольга Тимошенко. Майстриня називає його основні прикмети: практичну відсутність поливи (максимум – голівка та ніжки можуть бути прикрашені нею); ніякої розмальовки – тільки використання ангоби (глини інших кольорів) знову ж таки для ніжок або голівки (червінки – слов’янської червоно-коричневої глини) або каолінової, яка дає білий колір. До того ж саме мундштук свистка ніколи не прикрашають.

У Валках традиційно використовували два способи виготовлення повітряної камери в тулубі свищика – на паличці або пальці та «від вареника». У першому випадку камера – пряма та довга – дає глухий з надривом звук: чим більша камера, тим нижчий звук. На основі такого способу виготовляли чотириопорні свищики у вигляді коників, баранців чи веприків. У другому випадку камера справді нагадує за формою вареник – ширша посередині і вужча на кінцях; вона дає чистий мелодійний звук і слугує основою для триопорних свищиків у вигляді птахів, насамперед півників.

Як глиняна забавка «в люди» пішла

З 1994 року Валківська дитяча школа декоративно-прикладного мистецтва стала центром розповсюдження старовинної традиції. Ольга Тимошенко – на той час викладач школи – розробила та запровадила методику викладання технології ліплення свищика на «паличці» для застосування на ознайомчих майстер-класах.

З 2008 року за її ініціативою у Валківській школі мистецтв почали проводити майстер-класи з виготовлення валківського свищика для туристичних груп, які відвідували Харківщину взагалі та зокрема – Валківщину.

Згодом Ольга Тимошенко стала членкинею Національної спілки майстрів та директоркою Валківської дитячої школи мистецтв, а сама школа – центром дослідження, зберігання і розповсюдження звукової глиняної забавки, яка водночас є справжнім скарбом народної традиції. Тут не тільки з нульового по шостий клас учні опановують мистецтво ліплення свищика в рамках курсу кераміки. У 2015 році для майстерні придбали гончарну піч, що значно посприяло розвитку справи.

У 2018 році свищика як повноправного учасника додали до шумового оркестру школи, а з 2019-го було розпочато дослідження впливу розміру та форми повітряної камери на звукові властивості свищика; його мета – створення свищиків з різними звуками тональної системи.

А у серпні минулого, 2020 року сталася важлива подія: валківський свищик вийшов на загальноукраїнський рівень. Саме його першим від Харківщини було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

«Зверніть увагу – не сам свищик як предмет, а саме традиція способів його виготовлення», – наголошує Ольга Тимошенко. На досягнутому вона зупинятися не збирається: окрім авторських виставок, які відбулися нещодавно в Обласному організаційно-методичному центрі народного мистецтва та в Красноградському краєзнавчому музеї, вона проводить майстер-класи з ліплення свищика з кожної нагоди, бо впевнена – це той самий валківський скарб, який потрібно зберігати і яким варто щедро ділитися, адже це не тільки минуле, а й, якщо буде правильний підхід, майбутнє Валківщини. Вже затверджено Стратегію розвитку та популяризації валківського свищика на обласному рівні, де зазначено доволі амбітні плани, як то встановлення пам’ятного знака на вулиці Валківській у Києві у вигляді великого свищика. Ця іграшка може стати справжньою туристичною родзинкою та магнітом для приїжджих; головне – щоб це усвідомлювала громада. Розуміння начебто є: зараз влада обіцяє зробити капітальний ремонт приміщення майстерні, де займаються діти та проводяться майстер-класи для туристів.

Фото - зі сторінки Ольги Тимошенко та Валківської школи мистецтв у Facebook