Золочівська громада: під обстрілами, без світла, але з добровольцями

06.07.2022 10:50 Золочів
Фото: Леся Бабкіна Фото: Леся Бабкіна
Ця громада одна з тих, яку особливо «люблять» рашисти. Кожен день і кожну ніч тут – постійні обстріли, які не дають можливості ані відновлювати інфраструктуру, ані просто спокійно спати чи пересуватися вулицями. Але люди – живуть, влада – працює, комунальники – ремонтують. І все це – з постійним ризиком для життя.

Життя без світла

Золочівська територіальна громада кожного дня потерпає від обстрілів російських окупантів, але найперші свої удари ворог завдавав по високовольтних мережах, трансформаторах, тим самим позбавляючи населення електрики.
І хоча місцеві працівники РЕМу намагаються оперативно лагодити пориви на лініях, але російські війська не завжди їм те «дозволяють». Навіть бронежилети й каски можуть не допомогти, якщо окупанти починають прицільно стріляти. Саме тому в деяких населених пунктах світла немає кілька місяців і можливості його полагодити також.
Ситуацію прокоментували Золочівський селищний голова Віктор Коваленко та старший майстер Золочівського РЕМу Віталій Олійник. 

Зокрема, на запитання, чи є в енергетиків підтримка від влади, Віталій Олійник відповів:
– Так. Усе, що просимо, по можливості намагаються нам надавати. Люди допомагають (Коли було складно з пальним, місцеве населення збирало на нього гроші. – Авт.), очільники всіх округів також.

– І все ж таки частина громади залишається без енергозабезпечення. Зокрема, не мають світла мешканці Гур’ївого Козачка, Калинового, Карасівки, Чорноглазівки, Одноробівки, Світличного, Уд – усіх абсолютно прикордонних територій, які потерпають від обстрілів з боку російської федерації, – розповідає селищний голова Віктор Коваленко.
Однак енергетики роблять усе можливе та неможливе, щоб змінити ситуацію, – навіть з ризиком для власного життя. Наприклад, був випадок, коли попереду енергетиків ішли сапери.


– Коли відновлювали світло в Лютівці, довелося звертатися по допомогу до фахівців з розмінування, щоб вони розчищали трасу, – зазначає Віктор Коваленко. – Бо лінії електромереж в основному тягнуться над посадками. А там можуть бути «подарунки» від наших колишніх «братів».
Ситуація вкрай складна та небезпечна.

– Скажімо, населений пункт Гур’їв Козачок заживлюється від підстанції «35/10 Уди». Там критичний відрізок, дуже багато пошкоджень. Матеріалів усіх не вистачає, і крім того, там дуже небезпечна ділянка, яка постійно обстрілюється, – пояснює Віталій Олійник.

А селищний голова додає, що, як тільки на під’їзді до Уд, Світличного з’являється автомобіль, ворог одразу відкриває вогонь, що відбувалося вже неодноразово. Крім того, до цих сіл проїзд заборонено військовими.

Також Віктор Коваленко розповів про випадок в Одноробівці, коли рашисти пошкодили трансформатор, з якого витекло декілька тонн дефіцитного зараз масла. Тоді все полагодили – не без підтримки очільника Харківської ОВА Олега Синєгубова.
Але після того, як цей об’єкт був відремонтований і запущений в експлуатацію, ворог знову завдав ударів по Одноробівці. І як результат – трансформатор знову виведено з ладу.


– Проблема величезна, – продовжує Віктор Коваленко. – Енергомережі – це одне з найболючіших питань у громаді. Не вистачає матеріалів для ремонту. До того ж вони зараз дефіцит. І ще наголошую, що безпека працівників лишається на першому місці.

Із початку війни штат Золочівського РЕМу поменшав на 10 працівників, а роботи додалося в рази. Водночас заробітна плата лишилася незмінною. Надбавок чи премій за роботу в зоні бойових дій енергетики не отримують.

Працюємо за «мінімалку»

У виконавчому апараті Золочівської селищної ради з початку війни росії проти України відбулося значне скорочення штату та заробітних плат. Таким чином тут вирішили зекономити кошти, надходження яких до бюджету громади зменшилося на 70%.
Чи допомогло це непросте рішення і які перспективи у прикордонної громади, розповіла редактору місцевого видання «Зоря» Василю Мірошнику заступниця селищного голови Оксана Верхогляд.

– Перше й основне запитання про гроші. У нас вони є?

– Так, але не в тій кількості, в якій ми планували мати на початку року і до чого звикли в мирному житті. З громади виїхало багато людей, серед яких і підприємці. І навіть якщо деякі підприємці й залишилися, то діяльність свою в основному поки що зупинили.

Як розповіла Оксана Верхогляд, у громаді практично не працюють ринок та виробництва, зруйновані сільгосппідприємства. Аграрії не засіяли свої поля, бо ворог прицільно б’є по їхній техніці, як тільки-но вона виходить на поля. Відповідно, платити працівникам нема за що.

Заступниця селищного голови зауважила, що з 1 березня були затверджені зміни до Податкового кодексу – що на територіях, які знаходяться в зоні бойових дій, ті підприємства, котрі там базуються, звільняються від сплати податку за землю та нерухомість. Це полегшення діє зараз і продовжиться ще рік після відміни воєнного стану. Надії на те, що в громаді все налагодиться одразу після припинення вогню, немає.

На запитання журналіста, який вихід із ситуації з наповненням бюджету бачить керівництво Золочівщини, Оксана Верхогляд відповіла так:
– Місцева влада почала скорочувати власні витрати. Спочатку сподівалися на краще, але в квітні-березні від стандартних надходжень до бюджету ми мали всього 30%, бо грошам у прикордонній громаді, яка постійно під обстрілами, просто нізвідкіль узятися. Ми попросили фінансової підтримки в області – саме для утримання штатів, але почули чітку відповідь: «Допомоги на зарплату не буде. Скорочуйте свої видатки, як можете». Тому нам довелося зменшити кількість посад і, відповідно, людей. З початку року – 50 осіб.

На думку заступниці очільника Золочівської ТГ, це цілком виправдано, бо зараз працівників ради навіть роботою не можуть забезпечити. Зокрема, в тих умовах, в яких знаходиться громада, нічого не будується і не проєктується.        Ті ж працівники, хто лишився працювати, отримують «голу» заробітну плату, без премій або надбавок за інтенсивність праці. Наприклад, у старости виходить «мінімалка» – шість тисяч на руки.

Незважаючи на такі фінансові умови, більшість старост не за бюджетні кошти заправляють автівки, на яких їздять у райцентр за «гуманітаркою». Їм у цьому допомагають спонсори, сільгосппідприємства, волонтери.

– Навіть якщо в нас є фінанси і ми готові за них купити бензин, фактично це зробити не можемо, – розповідає заступниця голови. – По-перше, за пальним треба кудись їхати, бо місцеві АЗС розбиті або не працюють. По-друге, зберігати під постійними обстрілами бензин, навіть у мінімальній кількості, дуже небезпечно. Ну й готівки в нас нема. А працівники автозаправних станцій в основному беруть тільки її.

Сидіти на дивані й роздавати команди зараз не на часі

У всіх громадах області дуже гострим є питання гуманітарної допомоги. Існує ця проблема і в Золочівській громаді. Деякі люди жаліються на те, що кудись не довезли допомогу, десь її не вистачило. А деякі взагалі впевнені: старостам та волонтерам, які доставляють продукти в села, за те добре платять. Тому журналіст поцікавився в Оксани Верхогляд, чи є в селищній раді спеціальні люди, які мають доставляти «гуманітарку», і чи повинні очільники округів цим займатися.

– Робота старости – це адміністративні обов’язки. Для жодного працівника апарату законами про місцеве самоврядування чи благодійну допомогу, навіть із змінами, не прописано пункту про доставку гуманітарної допомоги, – прокоментувала ситуацію заступниця Золочівського селищного голови. – Керівники округів роблять це добровільно. Їм не доплачують за те, що під обстрілами вони везуть продукти харчування жителям округів. Кожен з них зараз ризикує життям. Навіть більше, якби в нас була можливість заплатити зверху, дозволяв би бюджет, ми б цього зробити не змогли. Бо зараз є обмежений перелік видатків, який можна проводити. Це заробітна плата, продукти харчування і паливно-мастильні матеріали. Все інше, навіть якщо платіжні доручення потраплять у казначейство, відкладеться в довгу шухляду, і колись, можливо, їх профінансують. Отже, бачу єдиний вихід – усім, хто має велосипеди, машини та не інваліди, долучатися до допомоги тим, хто фізично не може прийти й отримати «гуманітарку». Інакше ніяк. А сидіти на дивані й роздавати команди зараз не на часі.

Будемо відновлюватись

Навіть зараз, коли в громаді йдуть постійні обстріли, вже є думки про перспективу відновлення територій.

– Про будівництво тротуарів, доріг, про те, що мріяли до війни, мова не йде взагалі. Ми мали проєкти ремонтів дахів шкіл, а зараз з 25 закладів освіти в громаді «руський мір» не «торкнувся» лише п’ятьох. У питанні відновлення працюємо з Департаментом капітального будівництва ОДА. Саме він буде замовником у підрядних організацій у процесі відбудови комунальних закладів. І, можливо, приватних осель також, – зазначає Оксана Верхогляд.

Але поки що ведуться роботи з оцінки пошкоджень будинків. Документи передаються на Богодухів, а звідти вони йдуть на обласну адміністрацію. Поки це все. Хоча в селищній раді розуміють, що самі люди відновити пошкоджені або зруйновані помешкання без допомоги не зможуть.

Під обстрілами – ніяких звільнень

На запитання про можливе об’єднання у громаді старостинських округів Оксана Верхогляд відповіла, що зараз немає такої необхідності, але у майбутньому, після об’єктивної оцінки кількості людей у колишніх сільських радах – цілком можливо.

Заступниця голови навела приклад сусідньої Богодухівщини, де нема бойових дій і яка скоротила кількість округів майже наполовину, і тепер середня кількість людей на одного старосту склала близько чотирьох тисяч, що дуже багато. Але в Золочеві зробили інакше. Навіть в умовах економії бюджетних коштів не позбувалися тих, хто безпосередньо спілкується з жителями населених пунктів на місцях, бо зараз вони там дуже важливі. Замість цього значно скоротили керівний апарат громади. Наприклад, тимчасово поменшало заступників у селищного голови, з якими призупинили трудові відносини і, відповідно, заробітні плати не виплачують.

– Якщо почнемо позбавлятися керівників у зонах постійних обстрілів, наприклад, у Калиновому, Удах, Світличному, це буде перший крок до втрати цих територій. А ми цього дозволити не можемо. Бо віримо в наших захисників і Україну, – говорить Оксана Верхогляд.

Для «Слобідського краю» – Леся Бабкіна, журналістка газети «Зоря», Золочів, Харківська область