Як під обстрілами готується до зими прикордоння Харківщини та Сумщини

Фото ГУ ДСНС України у Харківській області та Наталії Калиніченко

Вовчанська громада: обстріли тривають майже кожного дня

До повномасштабного вторгнення населення Вовчанської громади становило 36 тисяч людей, зараз – близько 11 тисяч. Приблизно половина живе у 22 населених пунктах біля кордону, які майже кожного дня обстрілює ворог. Зокрема, у місті Вовчанськ, що за 4 кілометри від кордону. Але сіл, де не залишилося жодного мешканця, у громаді немає. Навіть у дуже розбитих продовжують жити одна-дві людини.

Окупанти зайшли сюди одразу ж у перші години вторгнення. До деокупації восени 2022 року найбільше постраждав Рубіжанський старостат на правому березі Печенізького водосховища: бойові дії там відбувалися все літо минулого року. Зараз ця територія в жахливому стані – багато руйнувань, а ще дуже велика мінна небезпека. Коли відступали, росіяни мінували там усе, що могли.

Звільнили громаду 11 вересня 2022 року. Саме тоді почалися масовані обстріли всього її прикордоння, які продовжуються й досі. Прилітає майже кожен день, проте люди не хочуть звідти виїжджати.

– У липні провели примусову евакуацію дітей з небезпечної території. Це населені пункти біля кордону – місто Вовчанськ і села у чотирьох старостатах: Старицькому, Вовчансько-Хуторянському, Волохівському та Варварівському. Із 9 населених пунктів вивезли 194 дитини разом з батьками чи опікунами. Примусово вивозити дорослих ми не можемо, тож у прикордонних населених пунктах зараз мешкає близько 5000 людей, – розповідає начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі.

Завдяки волонтерам та правоохоронним органам було вивезено близько 50 дітей, 144 дитини батьки вивезли самостійно. Як говорить Тамаз Гамбарашвілі, ці 50 родин тимчасово поміщені у гуртожитках харківських вишів з подальшим розселенням. Вони отримали матеріальну та гуманітарну допомогу, підтримку волонтерів. Усі задоволені умовами на новому місці. 

Потрібні буржуйки та електрообігрівачі

Приблизна цифра руйнувань у прикордонній Вовчанській громаді Харківської області – більше 40 відсотків. Частково або повністю розбиті приватні будинки, багатоповерхівки, адмінбудівлі, критична інфраструктура. Окупанти постійно б’ють по електромережі – часто буває, що відремонтовані лінії через декілька годин ворог обстрілює знову. Б’ють по об’єктах непрацюючої тепломережі. Саме відсутність опалення – одна із серйозних проблем у громаді.

– Газу немає з 10 жовтня 2022 року. Вовчанська громада єдина в області, де залишилася радянська газова мережа, яка живилася з території країни-агресора. Після деокупації газопостачання відключено, нічого змінити ми не можемо, бо треба переробити всю газову мережу, а під час військових дій це неможливо. Тому з минулої зими залишилися без опалення: повністю відключили тепломережу, злили воду. Люди опалювалися самостійно – буржуйками, – розповідає начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі.

У багатоповерхівках буржуйки не встановиш, там використовують електрообігрівачі. Тому жителів у них залишилося дуже мало – до 200 людей, а то й менше. Як жити на 9-му поверсі без тепла та води, яку теж відключили у будинках, що не опалюються? Тож більшість населення мешкає зараз у приватному секторі.

– Є в нас велика потреба, я завжди на цьому акцентую увагу, навіть улітку: Вовчанській громаді потрібні буржуйки, електрообігрівачі, електроплити для приготування їжі та газові примуси. Це настільки ж актуальна потреба, як і велика кількість будівельних матеріалів для швидкого полагодження руйнувань, щоб люди забили вікна, двері і могли далі жити. Бо скоро зима, ми вже готуємося до неї, – каже начальник Вовчанської МВА.

Питання з дровами для опалення вирішується, лісництво працює. Хоча ліси й заміновані, але військові допомагають, перевіряють квартали, де потім ідуть вирубки, щоб забезпечити населення. Але з 11 тисяч населення 6000 – це люди 60+, пенсіонери. На пенсію багато дров не купиш, але, за словами Тамаза Гамбарашвілі, завдяки державі вони якось виходять із ситуації.

Минулого року була програма фінансування єДрова, цього року також чекають на субвенцію. Звісно, всіх за рахунок державних коштів забезпечити неможливо, тому створили спеціальну комісію. Вибирають тих, кому більше 80 років, інвалідів, одиноких, які найбільше потребують підтримки. Тож у громаді, окрім буржуйок, були б вдячні за дрова для населення.

Незважаючи на складну ситуацію та недостатню кількість робітників, комунальні підприємства у громаді працюють – і «Благоустрій», і очисні, і водоканал. 

Є велика проблема з кадрами

Кадри потрібні не лише на комунальних підприємствах. Укрпошта працює майже на всій території громади, крім міста Вовчанськ. Причому не лише через пошкоджене приміщення – тут немає кому працювати. По-перше, люди не хочуть виходити на роботу, бо у прикордонному місті це небезпечно. А по-друге, у громаді з початку повномасштабного вторгнення залишилося дуже мало фахівців: люди працездатного віку виїжджають, залишаються пенсіонери. Наприклад, із 120 штатних одиниць міської ради зараз зайняті 30.

У соціальній службі на одного працівника виходить до 10–13 підопічних, тож вони фізично не встигають усіх обслуговувати. «Тож ми й раді взяти працівників на пошту, в соцзахист, комунальні підприємства чи до міськради, але нікого», – розповідають у міській військовій адміністрації.

Ще одна актуальна проблема у громаді – транспортне сполучення. Волонтери за мінімальну плату возять людей у сусідню громаду, до Старого Салтова. «Є графік, але це волонтери, бо офіційно відкрити зараз маршрут неможливо – ніхто не візьме на себе таку відповідальність», – пояснюють у військовій адміністрації.

Взагалі ситуація з логістикою порівняно з важким минулим роком виправилася.

– Ми це питання неодноразово порушували на обласному рівні, ХОВА відгукнулася, і зробили нам дорогу від Мартової до Хотімлі – виконали капітальний ремонт. Зараз доробляють ямковий ремонт доріг від Старого Салтова, Білого Колодязя – всі дороги, які йдуть на Вовчанськ, максимально відремонтовані, – говорить начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі. 

Усі школи біля кордону пошкоджені

У 2022-му навчальний рік у громаді почався з 1 грудня. Онлайн працювали 6 закладів освіти. Цього року планується додати ще 3 та 5 дошкільних закладів, теж онлайн.

Під час окупації агресори відкрили тут російські школи. Як розповідає Тамаз Гамбарашвілі, колаборантів було багато, починаючи з начальника відділу освіти і закінчуючи деякими директорами шкіл та вчителями. Після звільнення територій велика частина тих, хто співпрацював з окупаційною владою, виїхала до рф.

– Тепер ми повертаємо директорів та педагогів, які звільнилися і не піддалися на залякування та провокації щодо співпраці. Поновили їх на посадах, вони почали працювати. Наприкінці минулого року запустили 6 закладів освіти, вони знайшли «своїх» дітей, учні долучилися – і навчальний рік відпрацювали, школярі здобували знання. Цього року наші діти, які онлайн навчалися в інших закладах, повертаються до своїх шкіл, тому додали ще 3 школи. За прогнозами, до всіх 9 навчальних закладів буде залучено 1100 дітей, – зазначає начальник МВА.

Компенсація за розбите житло

У громаді працює комісія з фіксації руйнувань. Із 120 поданих заяв уже відпрацьовано 90, людям видано акти обстеження. А ось з компенсацією за пошкоджене майно через єВідновлення та актами на відшкодування є проблема. Надійшло 80 заяв, майже всі реєструються через «Дію», бо більшість заявників не перебувають на території громади.

– Тож часто надають не весь необхідний пакет документів, бо не знають, що треба. Немає доступу до житла, не можна доїхати до населеного пункту через обстріли або військові не пускають. Ще одне питання – багатоповерхівки. Зруйнована не лише квартира – власне майно, а й приміщення загального користування, які не підлягають компенсації. Тут багато нюансів, тому в комісії багато роботи, – пояснює Тамаз Гамбарашвілі.

Ніхто з жителів Вовчанської громади поки що не отримав компенсаційні виплати за пошкоджене майно. 

Засіяно 40 відсотків земель

Незважаючи на складну безпекову ситуацію, сільгоспвиробники громади у цьому році посіялися. Точна статистика не ведеться, бо у міській раді немає відділів агропромислового розвитку чи земельних ресурсів, тож нікому збирати інформацію. Але, за даними МВА, цифра приблизно складає більше 40 відсотків сільськогосподарських земель. Розташовані вони подалі від кордону, на відстані 15–20 кілометрів.

Повноцінно працювати місцевим аграріям заважають саме масовані обстріли – масштабного мінування, як на правому березі водосховища у Рубіжанському старостаті, по громаді більше немає. Небезпеку становлять нерозірвані снаряди або ракети.

Щодо промислових підприємств, то майже всі розміщувалися у Вовчанську. Тому зараз у громаді працює лише одне державне підприємство. Надходження у місцевий бюджет невеликі, громада виживає завдяки державним субвенціям.

– Без них було б важко, – каже начальник МВА, – але громада живе, працює, готується до зими. Намагаємося забезпечити людей усім, що потрібно, щоб мати взимку більш-менш комфортне життя. Днями привезуть гуманітарну допомогу від ХОВА, також волонтери та благодійні організації – і українські, і іноземні – багато допомагають. І ми вдячні за будь-яку підтримку, бо її багато не буває. Сьогодні надали людям будівельні матеріали, вони трохи підремонтували свої будинки, щоб далі там жити, а завтра знову почалися обстріли – і знову житло пошкоджено.

Були місцем відпочинку, стали небезпечною територією

Прикордонний Нововирківський старостат Білопільської громади Сумської області потерпає від обстрілів та постійних загроз проникнення ДРГ. Через прикордонне село Нові Вирки торік ішли російські танки, а зараз місцеві жителі готуються до другої воєнної зими.

Нововирківський старостат об’єднує кілька населених пунктів, вони розташовані на різній відстані від кордону з рф. Традиційно Нові Вирки для більшості жителів асоціювалися з найкращою зоною відпочинку. Поруч із селом річка Вир впадає у Сейм, тут мальовничі пейзажі, чудові пляжі, улюблені місця для рибалок.
Сьогодні це найбільш небезпечні місця не тільки для відпочинку, а й взагалі для перебування людей.

– Як у селі, так і поруч постійно фіксуються прильоти ворожих снарядів. Багато нерозірваних боєприпасів залишається на полях, на луках, у посадках. Навіть спливали у річці, де зазвичай рибалять місцеві. Під’їзди до важливих шляхів теж заміновані. Тож і випас худоби та сільгоспроботи проводяться на обмежених територіях з урахуванням усіх заходів безпеки, – говорить перший заступник Білопільського міського голови Олександр Кожухов.

Окрім того, після проходження військової техніки ворога повз село теж залишилися «сліди».
– Одна з ворожих БМП, переїжджаючи через залізничну колію, застрягла, тож вороги кинули її й поїхали далі. Наш народ не розгубився: одразу зняли важливі вузли та відкрутили деякі механізми, які потім віддали нашій теробороні. А саму залізяку спалили, щоб ворог не повернувся по неї і не відремонтував, – розповідає місцевий житель Іван Щекета.

Не лише знищенням залишеної техніки допомагають жителі села військовим. Не один раз збирали волонтерську допомогу, місцеві жінки готували їжу для захисників. Багато місцевих чоловіків і жінок сьогодні захищають Україну.

– Двоє захисників повернулися на щиті: Сергій Дермільов та Володимир Волін. Є безвісти зниклі земляки. Ми допомагаємо родинам і пам’ятаємо, хто нас захищає, – говорить мама захисника, місцева жителька Наталія Чумаченко.

У селі залишилися люди старшого віку

Соціальний працівник Вікторія Череватенко обслуговує 13 підопічних. Наймолодшій – 74 роки, найстаршій нещодавно виповнилося 95. У кожної людини – своя доля, свої переживання і проблеми.

– Нещодавно моя підопічна Лідія Анатоліївна Угрень відзначила 95 років. Вона згадує, що пережила війну і думала, що вже ніколи не повторяться ці жахи. А зараз їй доводиться ховатись у підвалі від вибухів і розривів снарядів на її ж вулиці, – розповідає Вікторія Череватенко.

Об’їзд своїх підопічних вона, як правило, починає з дальніх вулиць, поки не чути вибухів. Аби швидше доїхати, користується мопедом. Але в такому транспорті є свої особливості.

– Коли їду мопедом, він гурчить – і не чути прильотів. Хіба вже земля починає під колесами двигтіти. Тоді зупиняюся, ховаюся десь під чийсь паркан чи дерево і чекаю, поки закінчиться обстріл. А буває застають вибухи й у будинках підопічних. Тоді разом ховаємося у підвали чи сараї, в кого що є. Бабусі й моляться, і плачуть, і згадують бомбардування Другої світової війни, – каже Вікторія.

До постійних обстрілів жителі старостату вже пристосувалися. Тут немає сирени, не завжди працює Інтернет. Тож люди орієнтуються по звуку.

Без медичного обслуговування не залишає своїх земляків фельдшерка Надія Третякова.

– Я в місцевому ФАПі працюю ось уже 45 років. Ну як я зараз піду на пенсію, кину всіх людей? Куди вони звертатимуться по допомогу? Я вже тут усіх знаю і іноді сама починаю цікавитися самопочуттям людей, бо не всі звертаються вчасно по допомогу. Зараз у нас у ФАПі є все для невідкладної допомоги. Отримуємо і від гуманітарних фондів допомогу, і від нашої «первинки», і від міської ради. Головне сьогодні – людей заспокоїти та не доводити до гіпертонічної кризи, інсульту, інфаркту. Але як ти їх заспокоїш, коли кожен хвилюється за своїх дітей, родичів, постійно в напрузі через можливі обстріли? – розмірковує Надія Григорівна.

У селі працюють бібліотека та Будинок культури

– Нам би трохи українських книжок для дітей. Вони вже який рік навчаються дистанційно: то ковід, тепер війна. Їх хоч і мало залишилося в селі, але вчитися та розвиватися ж треба. Ми видалили з бібліотеки застарілу літературу, а нової в необхідній кількості так і не отримали. Люди хочуть читати книжки про кохання, детективи, історичні романи, але їх дуже бракує. – говорить бібліотекарка Наталя Скрипіна.

Поруч із бібліотекою – сільський Будинок культури, найвеличніша споруда в селі. Колись тут вирувало життя, працював у кілька змін спортзал, грали в більярд, щотижня проводилися культурно-мистецькі заходи.
Зараз з працівників залишився один директор Микола Цюпка. Він же кочегар у зимовий період, він же художній керівник, він же сторож і він же головний артист та сценарист.

– Через постійні тривоги та загрози обстрілів ми тут людей не збираємо, хіба що місцеві аматори приходять на нечасті репетиції до найбільших свят. Так проводимо їх у колишній кінобудці, бо вона з усіх боків закрита плитами й без вікон. Людям зараз важко і морально, і фізично. Тож ми намагаємося хоч якось їх розрадити, – розповідає Микола Андрійович.

Найбільш запам’яталися жителям старостату новорічні вітання, ще й досі згадують ті щедрівки.

– З лютого минулого року багато місяців люди майже не ходили одне до одного, в село нечасто хтось приїжджав зі сторонніх. Ми з нашими аматорами вирішили організувати щедрівки. Я написав сценарій, роздав слова пісень і текстів. Знайшли костюми, навіть Святого Миколая одягнули по-сучасному: приробили нашому Єгору Череватенку синьо-жовту бороду. Люди нас так чекали, так раділи, ніби ми повернули їм хоч на мить колишнє життя, – згадує директор Будинку культури.

Не менш запам’ятався місцевим цьогорічний День захисту дітей. Їх уперше ненадовго зібрали в Будинку культури та пригостили солодощами, організували невеликий концерт.

– У кожного з нас є проблеми, ми розуміємо, що життя змінилось, і маємо великі втрати, але те, що відчувають наші діти… Стає ніяково, коли семирічний хлопчик чує вибухи й так спокійно каже: «Не хвилюйтеся, це ще далеко і з міномета». Тож ми хотіли хоч якось розрадити тих діток, які залишилися, – каже Микола Цюпка.

Нова староста

Людей, які зараз живуть у Нових Вирках, не залишають без уваги. На початок вторгнення важко захворів і звільнився беззмінний впродовж останніх 20 років очільник села Станіслав Кириченко. Тож старостат фактично опинився без керівництва. Працівниця відділення місцевого ЦНАПу Олена Воліна, її родина, друзі взяли на себе відповідальність за забезпечення жителів усім необхідним.

– З перших днів війни ми з чоловіком допомагали людям, чим могли. Треба возити людям харчі, ліки, гуманітарну допомогу? Беремо власну машину з причепом, яку якраз перед війною взяли в кредит – і поїхали в місто. Перші місяці жили в напівоточенні, часто без зв’язку. Допомагали друзі-підприємці Дмитро Пономаренко, Богдан Панікар та Білопільська міська рада. Восени та взимку треба було людям оформити субсидії, допомоги, виплати, зібрати інформацію для благодійних організацій. Знову у власну машину – і по дворах. Не всі жителі можуть прийти навіть у сільраду. А далі – всі ці документи везли оформляти в Білопілля. Взимку ніхто не замерз, бо людей забезпечили дровами, торфобрикетами, – розповідає Олена Воліна.

Багато різної роботи торік доводилося виконувати фактично на волонтерських засадах, адже старости в селі не було. Тож при обговоренні кандидатури старости більшість мешканців висловили підтримку Олені Воліній, а 2 липня депутати на сесії міської ради підтримали її кандидатуру.

Заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв переконаний, що позитивні зміни в селі неминучі. Як би важко не було, працюють комунальна служба, заклади культури, ФАП.

– Сподіваюсь, що все-таки знайдуться підприємці, які зможуть відкрити хоча б кілька разів на тиждень магазин. Весною в селі провели чудову акцію «Подаруй старостату квітку». В соцмеражах розповіли про Нові Вирки і про потреби у саджанцях квітів та дерев. Відгукнулося дуже багато людей, подарували навіть 5 магнолій. А ще відновили одну з найбільших клумб, яку не садили майже 30 років, – говорить Володимир Відуєв.

З 16 серпня почав курсувати соціальний автобус. Раз на тиждень усі бажаючі можуть виїхати в Білопілля і повернутися через чотири години додому безплатно. Рейс відкрито завдяки співпраці Білопільської громади та гуманітарної місії «Проліска».

Наразі старостат готується до чергової зими. Для цього визначені всі потреби в опаленні як місцевих мешканців, так і закладів соціальної сфери, культури, медицини. Обстежені всі приватні будинки, або завезено необхідне паливо, або відремонтовані газові котли, якими теж можуть користуватися люди.

У будинку культури, бібліотеці, ФАПі, приміщенні старостату є необхідна кількість альтернативного палива, а також забезпечені генераторами на випадок відключення електроенергії.

– Я впевнена, що разом ми справимося з усіма труднощами. Бо найтяжче зараз нашим хлопцям у ЗСУ, які бережуть нас та наближають перемогу, – зазначила Олена Воліна.