Жителі розбитих Руських Тишків та сіл Білопільщини: «Вдома все одно краще»

Руські Тишки розбиті на 90 відсотків

Найбільш постраждалий населений пункт у Циркунівській громаді – Руські Тишки. Як кажуть у СВА, село розбито приблизно на 90 відсотків. Причому ступінь пошкоджень дуже велика, тобто багатьом людям треба не відновлювати, а відбудовувати з нуля своє житло. Незважаючи на це, місцеві жителі повертаються додому та залишаються зимувати у пошкоджених будинках.

Деякі вулиці Руських Тишків мають вигляд як у фільмах жахів. Там, де росіяни били прицільно, в ряд стоять повністю розбиті подвір’я. У будинків немає стін, якісь дошки  - замість даху, а подекуди немає і самих будинків – тільки руїни.

На розбитій вулиці Джерельній, де ми були у травні, нічого не змінилося. Більш-менш активно намагається  відновитися один Олексій, до будинку якого прилетіло 9 травня 2022 року. Через десять днів дружина Олексія, яка отримала поранення, померла у лікарні. А інші будинки так і стоять розбиті та порожні…

Цього разу ми познайомилися з жителями вулиці Садової. Вона теж є яскравою ілюстрацією «російського визволення». Дуже багато будинків і на цій вулиці відновити не вийде, треба повністю перебудовувати. Але на Садовій зараз живуть чимало людей. Виїжджали, але повернулися.

На подвір’ї у Світлани, де розбитий не лише будинок, але й господарчі прибудови, волонтери організації «За мирне небо» працюють на даху. Поступово вибудовуються стіни. Господиня з гордістю каже, що все, що можна зробити самому, її чоловік робить своїми руками.

Також жителі вулиці щиро вдячні всеукраїнському благодійному фонду «Деполь Україна». Людям надавали необхідні побутові речі, будматеріали, а головне – генератори, завдяки чому вони змогли пережити минулу зиму. 

- На нашій вулиці немає жодного будинку, який би не постраждав, - каже Оксана, сусідка Світлани.

«Побачили фосфорні бомби»

Йдемо до її будинку, ворота та паркан якого щедро посічені – пам'ять про обстріли. За словами Оксани, на початку війни було дуже страшно. Обстріли йшли постійно, то до одного сусіда прилетить, то до другого. Жінка показує будинки та перелічує, коли який розбили.

- 1 березня тут був прильот, сусідку поранило, вона впала під парканом. 3 березня осюди влучили. А 16 березня ворог «пройшовся» всією вулицею буквально за 10 хвилин, мабуть, з «града». Одного сусіда поранило, ледь у лікарню довезли. Слава Богу, живий, вже повернувся. Сусідку вбило одразу. Маму мою контузило, онука сусідки контузило. Газовий балон ледь не вибухнув, сусід гасив, якраз сніг був. Сильно нас «пополосували», - розповідає Оксана.

Жінка каже, що саме тоді вони побачили, що таке фосфорна бомба. Коли її кидають, усе починає все горіти. А росіяни ще зверху «градами» луплять, щоб люди пожежу не гасили.

Родина Оксани виїхала з Руських Тишків у травні, а після визволення одразу повернулася. Дома живуть постійно, як і сусіди. Тож жителі вулиці де тільки можна шукають підтримку та допомогу на відновлення своїх будинків. Зняли відео для ТікТоку – показали рідну вулицю, якою вона стала після ворожих обстрілів. Шукають небайдужих волонтерів та благодійників. Тож будуть раді будь-якій підтримці, бо на вулиці зима, а роботи зробити для відновлення своїх домівок їм ще треба дуже багато. Дахи, стіни, вікна – у людей пошкоджено все.

«Повертався додому через Європу»

Віктор – той самий сусід, якого з пораненням відвозили до лікарні. До бєлгорода. Звідти додому він повертався через Європу. На його подвір’ї волонтери з фонду «Я врятований» саме вставляли нові вікна. Дружина - на роботі, Віктор – на господарстві.

У його будинку повибивало декілька вікон та ще на дахові пробито дірки. Їх поки що залили піною, ремонтувати будуть пізніше.

Господар розповідає, як повертався додому. Прийшлося затриматися у Литві, бо у нього знайшли важке захворювання, зробили операцію. Там же пройшов більше десяти сеансів хіміотерапії. Родина приєдналася до нього саме у Литві.

Коли лікування завершилося, Віктор за тиждень оформив необхідні для отримання пенсії документи, та вся родина повернулася додому. Але в Україні європейські медичні документи не дійсні, тож весь шлях треба проходити знову. На жаль, у наших реаліях це займе набагато більше часу, ніж у Литві. Але чоловік не втрачає надії, хоча, зізнається, прикро, що вдома з усіма цими моментами є багато проблем. Та дім є дім, тому на питання, чи не краще було б залишитися поки що у Європі, здивовано питає: «А навіщо? Що там такого?».

- Я ось днями поорав город, добре, що трактор є. Роботи багато, я б зовсім не виїжджав, сидів би вдома до останнього, аби не поранення, - сказав Віктор, коли проводжав нас до машини.

Вони казали: «Не можна так добре жити»

Ситуація з пошкодженим житлом у Циркунівській громаді складна. Допомагають і держава, і обласна та районна влада, і благодійники та волонтери – як українські, так і іноземні, але все одно для відновлення навіть лише розбитого житла потрібно набагато більше коштів та матеріалів. Тож, як кажуть у Циркунівській сільській військовій адміністрації, питання це гостре. Люди нервують, хвилюються, хочуть відновлюватися якомога швидше.

- Я все розумію, ми у військовій адміністрації робимо все можливе. У громаді працює програма єВідновлення щодо пошкодженого житла. Люди надають необхідні документи, комісія перевіряє інформацію, і далі ніяких затримок з отриманням компенсації немає. Механізм працює, місцеві жителі продовжують надавати документи та отримувати кошти за пошкоджене житло. Але це лише одна сторона питання, друга – компенсація за знищене майно. Ось тут проблема, - пояснює начальник Циркунівської сільської військової адміністрації Микола Сікаленко.

Повністю механізм відшкодування саме за зруйноване житло поки що не розроблено. На державному рівні вирішується, яким чином та коли він почне працювати. Тож наразі жителі громади, зокрема Руських Тишків, де ситуація з відбудовою житла через величезні руйнування дуже складна, отримати компенсацію не можуть. Треба чекати, коли в Україні почне діяти ця програма. Хоча заяви комісія приймає, ступінь пошкодження фіксує, але далі зібрані документи будуть чекати початку її роботи.

- Так, бувають випадки, коли людина каже, що їй ніхто не хоче допомогти. Я розумію, що таке, коли знищено твій будинок. Тут треба набагато більше будівельних матеріалів, ніж ми можемо надати, та й волонтери, які допомагають крити дахи та вставляти вікна, будинок заново не побудують.  А в самих людей немає стільки коштів, щоб усе самим закупити, - каже Микола Сікаленко.

Тож ситуація у Руських Тишках складна. Але, як кажуть самі місцеві, можна сидіти склавши руки, а можна шукати, хто тобі допоможе. Шукають самі люди, шукають волонтери, шукає сільська військова адміністрація.
Коли жителька  вулиці Садової Оксана розповідала, як жилося під час окупації, вона згадала слова одного з російських військових: «Не можна так добре жити, як ви».

«Вони навіть не розуміли, що тарілки на стовпах - то ліхтарі, щоб вночі освітлювати вулиці», - гірко сміється жінка. І додає, що то їхні проблеми, а українці хочуть жити добре - і роблять для цього все, що можуть. Навіть якщо зараз у них розбиті ворогом будинки.

Якщо у вас є можливість надати жителям Руських Тишків будь-яку допомогу, звертайтеся до нашої редакції. Ми сконтактуємо вас з тими, кому вона необхідна.

Рижівка: життя без світла та транспорту

До випробувань та викликів на прикордонні Білопільщини, що на Сумщині, її жителі, здавалось, звикли, навчившись долати більшість проблем. Утім, небезпечне сусідство та агресивні дії ворога змушують і владу, і людей постійно вдосконалювати навички захисту та збереження життя й житла.

Без електрики, регулярного транспортного сполучення і часто без зв’язку живе прикордонне село Рижівка. Розташоване вздовж кордону з росією, воно першим почуло вибухи та гуркіт техніки, яка околицями йшла на Київ.

Обстріли села призвели до пошкодження ліній електропередач. За словами першого заступника Білопільського міського голови Олександра Кожухова, будь-які спроби відновити електропостачання закінчувалися тим, що через кілька годин після ремонту ворог знищував і трансформатор, і лінії. Ще одна проблема – до Рижівки не завжди можна безпечно доїхати: єдина дорога «проглядається» з ворожої території, узбіччя і можливі об’їзні шляхи заміновані.

Найбільш придатний варіант подальшого безпечного життя – евакуація. Є відповідні документи, які регламентують життя людей у п’ятикілометровій прикордонній зоні. Багато виїхало в інші місця, але частина людей усе-таки залишається жити в селі. Найбільшу проблему – відсутність електроенергії – їм намагаються компенсувати генераторами, які отримали від партнерів із-за кордону. Саме так забезпечують і подачу води, і роботу таких установ, як ФАП та старостат.

– Утім, ми все-таки наполегливо рекомендуємо жителям переселитися в інше, більш безпечне, місце, – наголосив Олександр Кожухов.

Щодня старості села Сергію Анікіну доводиться вирішувати безліч проблем його односельців. Когось треба відвезти у лікарню, а «швидка допомога» сюди не доїде. Комусь необхідно отримати пенсію чи зняти готівку, хтось хоче отримати посилку чи передати щось дітям у місто.

– Доводиться все це робити власною машиною та залучати наших сільгоспвиробників. Дякую кожному, хто безвідмовно допомагає і пальне привезти, і будматеріали, – говорить староста.

Не вижило б село й без допомоги гуманітарних благодійних організацій. На першочерговий ремонт будівель, які постраждали від обстрілів, надали допомогу ГО «Проліска», Фонд АКТЕД, Червоний Хрест, Карітас та інші. В село регулярно доставляються гуманітарні вантажі: їжу, засоби гігієни, ліки.

– Рижівка – не єдине село на прикордонні, де немає електроенергії. Схожа ситуація і в селі Ободи. Відсутність електропостачання призводить до збоїв у мережах мобільного зв’язку. Ситуація складна, і взимку легше не буде, – говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко. 

Павлівка: соцробітники з прикордоння

Найбільше село, яке розташоване в п’ятикілометровій зоні, Павлівка. За словами старости Світлани Федорченко, обстрілюють їх фактично щодня.

– Після кожного обстрілу головне – з’ясувати, чи ніхто з мешканців не постраждав, які руйнування маємо. На сьогодні в селі зруйнована школа, Будинок культури, виробничі приміщення всіх сільгосппідприємств, пошкоджена техніка і знищено поголів’я худоби, яке утримувалося на фермах. Разом з аграріями і благодійними фондами за підтримки влади ми максимально намагаємося забезпечити людей, які залишилися в селі, найнеобхіднішим, – розповідає Світлана Федорченко.

У селі немає газу, тож людям намагаються завезти дрова, бо на електроенергію надій мало. Вже завезені перші машини дров від благодійного фонду РОКАДА, складені списки на допомогу від Червоного Хреста та інших організацій.

– У селі є люди, які потребують допомоги і соціальної підтримки. Тут хочу сказати щирі слова подяки нашому соціальному робітнику Лілії Блажко, яка сьогодні надає послуги 8 підопічним. Приємно, що до Дня соціального працівника її відзначили Подякою від обласного Департаменту соцзахисту, – каже староста.
Як розповідає соцробітник Лілія Блажко, їхати до своїх підопічних доводиться в різний час, і під дощем, і під обстрілами.

– Буває, що і самій страшно, але ж розумієш: люди чекають. Хто їм привезе хліб, ліки чи гуманітарну допомогу? Я вже навчилася відрізняти звуки вибухів. Чую, близько стріляють чи далеко, і відповідно думаю, чи ховатись, чи їхати далі. Бо хто ж підтримає самотніх і стареньких людей? – говорить соцробітник.

За словами заступника Білопільського міського голови Володимира Відуєва, вони мають на соціальну службу велику надію. Соціальні робітники Білопільського територіального центру забезпечують догляд понад 400 підопічним. Серед них – самотні, малозабезпечені жителі громади, люди, які потрапили в складні життєві обставини. Працює на території громади і відділення з цілодобовим перебуванням підопічних.

– Там створені всі умови, щоб люди, які залишилися без житла і потребують догляду, мали можливість жити в комфортних умовах. Соціальні робітники завдяки партнерській співпраці з міжнародними благодійними фондами сьогодні забезпечені електровелосипедами, – розповідає Володимир Відуєв.

Для людей з обмеженими можливостями у територіальному центрі відкрито відділення денного перебування. Це в основному особи з інвалідністю, частковим порушенням рухової активності, які не мають медичних протипоказань для перебування в колективі та потребують соціально-побутової і психологічної адаптації. Тож основна мета працівників відділення – сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб, організація дозвілля і відпочинку підопічних.

– Наші вихованці відвідують денне відділення щодня. Дівчата – чудові рукодільниці: вишивають нитками та бісером, виготовляють вироби з солоного тіста, плетуть кошики з газетних трубочок, в’яжуть гачком та спицями, виготовляють чудові ляльки-мотанки, – говорить інструктор з трудової терапії Тетяна Щигло.

До розмови приєднується директорка територіального центру Наталія Циганок, яка каже, що цей рік відкрив нові таланти та можливості їхніх відвідувачів.

– Громада, ми всі прожили рік спочатку в частковому оточенні, потім – у зоні бойових дій. Складна ситуація з безпекою, фактично щодня загрози артобстрілів, необхідність дотримуватись вимог перебування в укриттях під час тривог згуртували наших відвідувачів. Вони навчилися цінувати щирі людські якості, доброту, виявляти більше уваги одне до одного. Бо у важкі часи особливо помітно світлих і талановитих людей, – упевнена Наталія Циганок.

Підтримка від Норвегії та Німеччини

За словами Білопільського міського голови Юрія Зарка, виживання прикордонних територій сьогодні – це спільна справа і влади, і громадськості, і всіх, хто тут залишився жити.

– Як представник влади, я намагаюся максимально привернути увагу до наших проблем на всіх рівнях: від районного чи обласного керівництва – до міжнародних організацій. Нещодавно в складі представників місцевого самоврядування я відвідав Європейський парламент в Брюсселі, де мав особисті зустрічі з євродепутатами та іншими посадовцями, які впливають на виділення допомоги Україні. Зокрема, ми налагоджували нові партнерські стосунки з європейськими містами щодо співпраці з нашим Білопіллям. Зацікавленість партнерів у допомозі прикордонним територіям велика, і всі ці зв’язки налагоджуються саме на регіональному рівні, – розповідає Юрій Зарко.

Білопільський міський голова не вперше брав участь у складі делегацій, що формуються завдяки співпраці Програми U- LЕАD з Європою, яка спрямована на підтримку місцевого самоврядування в Україні та GIZ. Ці фундації допомагають Білопіллю вже не один рік. Особливо активізувалася співпраця під час війни, за що громада вдячна європейським партнерам.

– Раніше ми відвідували Норвегію та Німеччину. Завдяки цим візитам наша громада отримала допомоги більше ніж на 10 мільйонів гривень, – ділиться Юрій Зарко.

Саме гуманітарна підтримка закордонних партнерів дозволила придбати електровелосипеди для соціальних працівників, потужні генератори для прикордонних старостатів та комунальних підприємств, інструменти для комунальників, навантажувач, будівельні матеріали для відновлення.