Добра справа: як у Сахновщині шиють одяг для захисників

Волонтери громадської організації «Добра справа +» із Сахновщинської громади шиють одяг для захисників. Але лише цим напрямом вони не обмежують свою підтримку наших бійців.

Наталя Кошляк з перших днів повномасштабного вторгнення згуртувала навколо себе сахновщан, щоб допомагати захисникам України. «Ви потрапили до нас у самий розпал роботи», – каже пані Наталя. Із сусідньої кімнати добре чутно стрекіт швейних машинок, хоча вже настав вечір. Але жінки, які тут працюють, не дивляться на годинник в очікуванні кінця робочого дня – їхній одяг чекають хлопці.

– У перші дні війни працювали і вдень, і вночі. Без вихідних. Та й було нас лише троє. Зараз за швейними машинами 13 волонтерок. Спершу шили балаклави для бійців – кінець зими і початок весни видалися холодними, тож наші балаклави захищали їх від пронизливого вітру. Шили й розгрузки, яких ні в кого не було. Як матеріал використовували одяг – його приносили з дому, шукали по сусідах, купували в «секонді». А коли потеплішало, хлопці попросили футболки, – розповідає Наталя Кошляк.

Перші 60 футболок придбали власним коштом, а потім, порадившись, вирішили шити самі, хоча ніхто з них не був професійною кравчинею і досвіду пошиття одягу не мав. На допомогу волонтеркам прийшов місцевий фермер Олександр Бєлік, який купив перший рулон тканини. Футболки виявилися якісними і зручними. Тож на новоспечених кравчинь посипалися замовлення від військових.

Свій перший швейний цех волонтерки обладнали в курнику, біля будинку однієї з дівчат. Оббили його плівкою. Поставили дві швейні машинки, які принесли з дому, а кроїли на асфальті у дворі. Промислове обладнання в них з’явилося тільки у жовтні 2022-го.

Як говорить Наталя Кошляк, гроші на тканину збирали і збирають через соціальні мережі. З цим допомагають зовсім незнайомі люди.

– У нас тут немає якихось великих підприємств. Тому кошти залучаємо через Інтернет, а це вкрай нелегка справа. Люди часто ставлять запитання на кшталт «а може, ви не шиєте, а може, ви не справжні волонтери?». Бо на сторінці у мене спочатку було одне-єдине фото і прохання донатити. Тож згодом ми почали публікувати звіти про роботу, – каже пані Наталя.

Одного разу в Інтернеті своїх землячок-волонтерок і умови їхньої праці побачив військовий, який запропонував перенести виробництво до свого будинку. Опалення там не було, але це жінок не зупинило. Зігрівалися чаєм, який заварювали в залізному чайнику.

– Жодного разу не було, щоб через холод ми не вийшли на роботу. Зігріємо руки біля чайника – і за роботу. Не сиділи без діла й тоді, коли не було світла – кроїли тканину. Так пропрацювали рік, – згадує Наталя Кошляк.

Одна з жінок – Наталія Михайлівна – до волонтерської справи долучилася у квітні 2022-го. Тоді прийшла на гуманітарний пункт за памперсами для правнучки, а там, знаючи, що вона вміє шити, попросили пошити футболки для військових. Спочатку працювала вдома, а восени приєдналася до волонтерів.

– Усіх хочеться обігріти, всім допомогти. У мене два онуки воюють, то може, і їм хтось допомагає. Дехто, може, й відгородився від усього і новин не читає, щоб не хвилюватись, але я так не можу. І читаю, і молюся. Молюся за кожного воїна, щоб повернувся живим. Важко дивитися на них, таких втомлених, змарнілих, – зі сльозами в голосі каже пані Наталія.

Попри поважний вік (їй 74), вона кожного дня йде у волонтерський пункт, щоб допомагати українським захисникам.

«Якщо термінові замовлення, то і до 5-ї ранку працюємо», – говорить ще одна волонтерка, Наталя Борисівна. Вона, попри інвалідність, долучилася до волонтерської діяльності і, каже, працюватиме стільки, скільки вистачить сил.

– Сидіти вдома не варіант. У мене немає синів, щоб стали на захист країни. Я воювати не можу. Чоловік теж хворіє. Тому ми родиною вирішили працювати на волонтерському фронті, – зауважує жінка.

Вадим, чоловік пані Наталі, пакує посилки та відправляє їх на «Нову пошту». Волонтерить і донька, директорка однієї зі шкіл громади.

– Ми втомилися дуже, і руки опухають від щоденної роботи, але зупинятися не збираємося. Працюватимемо до Перемоги, бо добре розуміємо, що потрібно допомагати хлопцям зупинити окупантів і вигнати їх з нашої землі, адже загарбники прийшли, щоб знищити нас, – говорить Наталя Борисівна.

Сьогодні волонтери працюють у зручному приміщенні, де є і невеличка кухня, і швейний цех, і кімната з подарунками від військових. Тут завжди гостинно зустрінуть тих, кому допомагають. Вислухають, поспівчувають. А хто не говіркий, тому мовчки, але від щирого серця віддають замовлення.

– Нещодавно прийшли до нас двоє хлопців. Такі мовчазні. Сказали, що їм потрібен одяг і маскувальні сітки. Вийшли мовчки, а в нас там смачненьке сало в пакетиках, яке роблять дівчата з Огіївки: надрізав пакетик, вичавив на хліб – і смакуй. Ми і дали їм той пакетик. Вийшли вони на вулицю, а ми у вікно спостерігаємо. Надірвав один з них пакетик, скуштував сало з часничком. Повернувся – і причепив шеврон на наш прапор, – розповідає Наталя Кошляк.

Нині на прапорі у волонтерів багато шевронів від вдячних бійців із різних військових частин, бо тут приділяють увагу всім, хто звертається по допомогу.

У серпні 2022 року до волонтерів прийшов військовий. Був він у кітелі й від холоду аж зігнувся. Запитав, чи немає, бува, теплого одягу. Дівчата подивилися на бійця зростом під два метри і похнюпилися. Той пішов, а на серці їм стало важко. «Годі зітхати, мерщій повертайте хлопця, щось придумаємо», – сказала волонтерка Ірина, переселенка з Харкова.

Вона швиденько розгорнула сувій флісової тканини, розкроїла. Вирізала комірець, рукави, і вже через деякий час тепла футболка була готова.

Той хлопець тепер береже свою футболку і каже, що вона для нього наче оберіг. І таких історій багато. Захисники вірять, що одяг, пошитий руками сахновщинських волонтерок, оберігає їх від ворожих куль. Тож з флісовими футболками не розлучаються навіть улітку.

– Нещодавно один хлопець у листі написав, що надворі дуже спекотно, але без нашої фліски на бойові завдання виходити не можна. Розповів, що десять бійців пішли на завдання, а один з них був новенький і без нашої футболки. І тільки його одного зачепило осколком, – говорить Наталя Кошляк.

До речі, дівчата і справді вшивають в одяг українські обереги. Роблять їх для військових і діти з громади. Також вони пишуть листи бійцям і виготовляють різні подарунки. 

Нині волонтерки «Доброї справи +», крім футболок, ремонтують одяг, бронежилети, шиють шоломи, шапки, тенти на бліндажі, накомарники, нижню білизну, «думки» та інше. При виготовленні враховують усі побажання військових.

Особливою гордістю кравчинь є дощовик, який вони самі змоделювали та попросили військових протестувати, щоб він був дійсно якісним. І все вдалося. Дощовик маскує, не промокає, добре захищає від вітру. А ще на ньому немає жодного металевого зіпера, щоб не іржавів, – виріб на зав’язках, які можна регулювати.

Загалом, у кравчинь не пропадає жоден клаптик тканини. Залишки викройки пускають на подушки та «думки». Зовсім маленькі клаптики віддають сахновщинським «павучкам», які сплели вже не один гектар маскувальних сіток для військових.

А ще тут відправляють на фронт різні смаколики. Наприклад, енергетичні батончики, виготовлені цілковито з домашніх продуктів. У їх складі – різні горішки, печиво, сухе молоко, вівсянка швидкого приготування, мед. Вони дуже корисні і довго зберігаються.

А чого тільки варті сухі борщі! Вкинув у киплячу воду – і за 12–15 хвилин уже смакуєш, змащуючи хліб перекрученим салом із часничком.

Та найголовніше те, що навколо «Доброї справи +» об’єднуються всі небайдужі мешканці громади. І кожен з них на своєму місці робить те, що допомагає наближати Перемогу. За словами Наталі Кошляк, усі осередки, які чимось займаються і допомагають Збройним силам України, розвиваються настільки потужно і з такою креативністю, що не можна не захоплюватися їхніми виробами та ідеями.

Якщо ви хочете допомогти волонтерам з ГО «Добра справа +», номер картки

5168757423613183

Кошляк Н.

https://send.monobank.ua/jar/7KDFFDRzbJ