Кожен п’ятий залишився без житла: як живе деокупований Студенок
У Студенокському старостинському окрузі Оскільської громади Ізюмського району із 1130 житлових будинків 240 зруйновані повністю. Це означає, що кожен п’ятий житель залишився без житла. Однак люди повертаються до своїх дворів, навіть якщо там лише купа цегли.
До складу Студенокського старостинського округу входять також села Яремівка і Пасіка. Його староста Сергій Кохан розповідає історії повернення своїх односельців. 75-річний Микола Лобко все життя прожив у Студенку. Власне обійстя залишав поспіхом, коли від обстрілів уже було не сховатися. Окупацію перебув у Кривому Розі. Коли повертався, то знав, що ані хати, ані господарських споруд на його подвір’ї вже немає. Вціліла тільки собача будка. Проте від свого наміру чоловік не відступився.
З дозволу господарів оселився в сусідній хаті, але щодня приходив до рідного двору і розбирав завали. Навесні засадив город, доглядав його так, що й бур’янинки на ньому було не знайти. Наразі тішиться врожаєм і терпляче чекає коштів на відбудову.
Домівка притягує не тільки літніх людей, а й молодих. У числі інших до Яремівки повернулося подружжя з двома малолітніми дітьми. Їхня хата вигоріла повністю, обстрілами знищило дах. Тимчасово облаштувались у батьківській хаті, яка теж зазнала ушкоджень. З будматеріалів, виділених як благодійна допомога, потроху відновлюють своє обійстя.
Не оминула ця участь і самого Сергія. До виконання обов’язків старости він приступив після деокупації, а до війни мав власний агробізнес – 300 гектарів землі в обробітку, успішно розвивав тваринництво. Дружина і дорослий син теж були задіяні в сімейній справі. Окупанти знищили всі багаторічні надбання Сергія і його родини. Половина сільгосптехніки побита і розграбована, живність загинула під обстрілами або розбрелася в пошуках порятунку. Під фундамент був знищений колись добротний будинок подружжя Коханів.
– Коли ми сімейно повернулися з окупації, родичі дружини запросили пожити в себе. Та на подвір’ї, хоча й без вікон, під вогнем устояла літня кухня. Позаяк виїжджали ми в березні, у дровітні залишався запас дров. Усе добре зваживши, вирішили залишитися на своєму дворищі, – розповідає Сергій.
Чоловік навіть задумав розширити свою нинішню житлоплощу за рахунок добудови ще однієї кімнати.
З цими і подібними проблемами жителі Студенокського старостинського округу зіткнулись уже після повернення додому. А до того були нестихаючі обстріли і тяжкий період окупації.
Староста розповідає, що Ізюм і громади, які опинилися на лінії фронту, захищалися з перших днів повномасштабного вторгнення. Військові формування, місцева тероборона не один тиждень тримали фронт. Він теж відразу пішов до військкомату, але там йому вказали на іншу місію: «Якщо фермер – допомагай армії продуктами. Так від тебе буде більше користі». Сергій завантажував провізією власний транспорт і щодня робив ходку на передову. На його заклик допомогти хлопцям на передовій відгукнулося багато односельців.
– У пам’ять врізався епізод, коли жінки образилися на мене за те, що в поспіху оминув їхні двори, а вони ж стільки всього їстівного налаштували, – пригадує Сергій.
Так тривало більше місяця, та вже 27 березня наша оборона була прорвана, і солдати рф взяли в облогу Яремівку і Пасіку. Намагаючись стримати просування ворога, українські військові підірвали Оскільську дамбу. Жителі цих двох населених пунктів опинились у «мишоловці»: з одного боку шлях був відрізаний через відсутність переправи, з іншого – дорогу перегородили орки і нікого не випускали. Поки вода трималась у межах берегів, Сергій разом із хлопцями-добровольцями човном переправляв продукти до Яремівки й Пасіки. Та невдовзі рівень води істотно піднявся, Оскіл став прострілюватись частіше. Вилазки унеможливились.
– Люди вимушені були економити на харчуванні і навіть голодували. Дійшло до того, що із закутків діставали старі механічні крупорушки і перемелювали зерно пшениці, жита, гороху. У хід ішло все, що становило собою їстівну цінність. У кого не було свого збіжжя, той шукав його в розбитих і випалених коморах сільгоспвиробників, – розповідає староста.
На початку минулого літа люди в цих двох селах відчули незначне полегшення: на городах зійшла перша зелень, з’явилися ранні овочі.
Першими українських захисників побачили саме в Яремівці і Пасіці. Було це 9 вересня. Трьома-чотирма днями пізніше вони вигнали окупантів і зі Студенка.
Повернутися додому людям дозволили на початку жовтня. Вдома не було жодних комунікацій. Зиму пережили без електрики. Світло спершу з’явилось у Студенку, і тільки в першій декаді серпня була повністю заживлена Яремівка. На заваді стало щільне замінування і зруйнована обстрілами лінія електропередач.
– В амбулаторії практики сімейної медицини ми затулили плівкою вибиті шибки і облаштували Пункт незламності. Люди були по-справжньому щасливі, коли там з’явився Старлінк, – згадує староста.
Амбулаторія з жовтня почала працювати і за своїм прямим призначенням. Лікар-терапевт Світлана Сумець взялася за цю справу і успішно її просуває. Місцеві задоволені, що мають свого медика.
Студенокський округ ніколи не був газифікований. Зиму селяни пережили на залишках дров. Та цього було замало, бо з пошкоджених будинків мародери винесли навіть простирадла й подушки. На підмогу прийшли міжнародні волонтерські організації, які забезпечили людей теплими ковдрами.
Проблема забезпечення дровами гостро стоїть і сьогодні, оскільки навколишній ліс замінований. Староста говорить, що вже заручився підтримкою міжнародних благодійників, які обіцяють забезпечити людей пелетами.
Нинішнім врожаєм місцеві також завдячують доброчинцям, які навесні забезпечили їх насіннєвим матеріалом, а ще – піротехнікам. Вони сотні разів виїздили за викликом тих, хто на своєму городі виявляв вибухонебезпечні предмети.
До війни у Студенку працювала школа – одна на старостинський округ. У ній навчалися 110 учнів. Від минулої осені додому разом із батьками повернулося 65 дітей шкільного віку. Освіту вони здобувають у режимі онлайн.
– Школа зазнала руйнувань, але встояла. Згідно з експертним висновком, вона підлягає відновленню. Представники районної влади запевняють, що будуть діти – школу відбудують, – зазначає староста.
До відновлення школи Сергій намагався залучити інвесторів. Та через близькість до лінії фронту – якщо напрямки, то й 40 кілометрів не набереться – вони поки остерігаються вкладати кошти у відбудову навчального закладу.
Повернувшись, жителі села після відвідин своїх обійсть відразу дружно попрямували до школи.
– Буде школа – буде і село, так вважають люди. Тому, щойно облаштувавшись після деокупації, взялися вигрібати непотріб, який залишили по собі окупанти. У школі в них був командний пункт, та він, радше, нагадував свинарник. Після них ми вивезли десять причепів сміття, – розповідає Сергій.
За програмою «єВідновлення» в окрузі вже опрацьовано 35 заяв і тільки за останній місяць 10 осіб уже отримали кошти. Руйнувань різного ступеня тут зазнали 90 відсотків будинків.
– У нашому селі ніколи не було бригади з офіційним дозволом на виконання будівельних робіт. В Ізюмі є такі майстровиті люди, проте сьогодні вони нарозхват. Стояти в черзі на їхні послуги можна місяцями. Якщо йдеться про молодих, то з огляду на вік вони меткіші, активніші. Літнім людям з цим набагато важче: кошти є, а використати їх за цільовим призначенням у нинішніх реаліях майже неможливо, – зазначає староста.
У Студенку до розв’язання проблеми відновлення знайшли ще один підхід. Сергій за підтримки начальника Оскільської сільської військової адміністрації Геннадія Загоруйка виходить на міжнародних партнерів, які на благодійних засадах готові виділити будівельні матеріали, якщо люди власноруч візьмуться за відбудову.
Спершу благодійники на місці вирішують, скільки і яких матеріалів потрібно для відновлення конкретного помешкання. Місяць-півтора виділяється на виконання ремонту. Обов’язкова умова цього проєкту – фотозвіт партнерам про виконану роботу.
Два дні на тиждень жителі округу користуються соціальним транспортом. Усі витрати з пасажироперевезення взяла на себе благодійна організація «Проліска». Для тих, хто має додаткову потребу в транспорті, по четвергах курсує платний автобус. Безкоштовний рейс запроваджено і в напрямку Слов’янська і Краматорська. Він у попиті у місцевих, оскільки багато хто з них має там родичів.
Р.S. Люди хочуть жити вдома. Вони багато натерпілися і готові ще потерпіти. Вони вірять у ЗСУ і чекають на Перемогу.
