Свято у погребі у Циркунах: торт збили шуруповертом, букет зібрали з редиски

31.01.2024 13:20 Подих життя
Фото надані героями матеріалу та «Циркунівськими вістями» Фото надані героями матеріалу та «Циркунівськими вістями»

Багато дітей з Циркунів пережили окупацію. Настя та Даша Вороновські разом із старшим братом та мамою виїхали з дому у травні 2022 року через сильні обстріли, які почалися після звільнення громади. Але вже восени, коли звільнили Харківщину, повернулися додому. Вони мріють про красивий випускний у своєму ліцеї, а у творі на тему «День, який найбільш запам’ятався у моєму житті» обидві написали «Мій день народження у підвалі».  

«Тьотю, а ми навчаємося»

Ми познайомилися з багатодітною родиною Вороновських у грудні 2022 року. Тоді в Циркунівській громаді проходило перше з початку війни свято для дітей – День святого Миколая. Я побачила двох дівчаток-близнючок, підійшла та запитала, як їм вдома? Бо дітей тоді в деокупованій громаді було дуже мало, світло ще не повернули, тож проблем у місцевих вистачало.

«Нормально», – відповіли Даша з Настею. «А за школою вже скучили?» – запитала я, бо якщо немає світла, то немає і зв’язку, до того ж у громаді розбиті обидва ліцеї. Яке тут може бути навчання?

Дівчатка посміхнулися і відповіли: «Тьотю, а ми займаємося, у нас постійно онлайн-уроки». І почали пояснювати, що біля їхнього дому є вишка мобільного оператора, яка у певні години працює, а в них є генератор, тож вони пристосувалися, і з уроками жодних проблем немає.

Коли зараз зустрілися знову, мама дівчаток Лілія Вороновська каже, що порівняно з окупацією та 2022 роком зараз у Циркунах стало набагато краще. Люди повертаються. Місцеві вже якось призвичаїлися до ситуації, намагаються зробити своє життя схожим на те, яке в них було до 24 лютого 2022 року. Не все вдається, звісно, бо війна нікуди не ділася. Але треба жити далі, планувати, мріяти. Тим більше дітям, які зараз дуже швидко стали дорослими. Ще не погано, але ж не такою ціною.

– І доньки, й син завжди пропонують чимось допомогти, підтримують усіх нас, своїх бабусь та дідусів. Такі розсудливі стали, – говорить Лілія.

Тренування

Дівчата на тренуваннях

«З одного боку б’ють, переміщаємося на інший»

Родина залишалася вдома всі три місяці окупації. Як з першого дня зайшли у погріб, так більше в хаті й не ночували. На їхню вулицю теж прилітало, але, за словами Лілії, не сильно. У них тільки дах розбило та вікна повилітали. У підвал родина позносила піддони, на них поскладали перини, щоб спати. Обладнали світло – заряджали від акумулятора діодну лампочку.

Трохи підтоплювали буржуєчкою, так і жили всімох: Ліля з чоловіком, троє дітей та батьки чоловіка. Тиждень у них жили куми, тоді було 12 людей. «Нічого, – сміється Лілія, – в тісноті, але ділилися усім. Нормально було».
Їжу готували набігами. Мали газовий балон, тож виходили нагору, швиденько все приготували – і знову в погріб. Запаси були, тримали порося. Коли його зарізали, ділилися із сусідами салом, а ті давали яйця.

У підвалі, коли чули прильоти, Ліля переживала сильніше, ніж дівчата. Бо страшно не за себе, а за дітей, а вони заспокоювали: «Мамо, то не до нас. То далеко. То наші».

– Коли до сусідів у кухню прилетіло, вони попросили забрати малого. Хлопчик дуже злякався, а Настя з Дашею до нього: «Рома, те, Рома, се». Дитина почала заспокоюватися – що значить гурточком. І він каже: «Можна я з вами тут трохи посиджу?». Так гуртом то в щось грають, то ще щось придумають – знаходили собі заняття у погребі, – розповідає Лілія.

Вона згадує, як їхній дідусь пішов до теплички вирвати зелені, а туди прилетіло. Вони звуть його, а чоловік приліг там, почекав трохи, а тоді вже побіг назад. Тоді всі дуже злякалися. А в погребі вони періодично робили «передислокацію»: з одного боку б’ють, вони на іншу переміщаються, по цій починають – назад ідуть. Так і пересиділи ті страшні місяці. 

День народження у погребі

День народження у дівчат – 27 березня. У 2022 році його також святкували. У підвалі зібралося 25 чоловік. Бабусі, дідусі, хрещена Даші привезла торт, крем для якого збила шуруповертом. А велосипед, на якому приїхала, називався «Україна». «Я їй кажу: «Ти хоча б слово «Україна» заховала». А вона відповідає: «Я про це не думала, я до вас їхала», – згадує Лілія.

Дідусь дівчаток зробив їм букет з редиски, зеленої цибулі та пучка руколи, прикрашений стрічками. А хрещений приніс шиншилку. Її залишили люди, які виїхали, а чоловік приніс як подарунок. Назвали Шурік, бо й досі не знають, хлопчик це чи дівчинка. Тож ім’я підібрали таке, щоб підійшло без варіантів. А ще по осені родина взяла німецьку вівчарку Річі, тож зараз у них двоє домашніх улюбленців.

Шиншила

Шиншилка Шурік

Коли вийшли з окупації, дівчатам у школі задали написати твір «День, який найбільш запам’ятався у моєму житті». Обидві написали «Мій день народження у підвалі». 

І Ліза, і Саша, і Мішка вже повернулися

Виїхала Лілія з дітьми з Циркунів після звільнення села 10 травня 2022 року через сильні обстріли. За кермом – старший син, бо чоловік залишився вдома. Прямували у Полтавську область, куди з Харкова вже виїхав рідний брат Лілії. Звідти вона їздила додому на роботу – працює в сільській військовій адміністрації, тому, щоб ближче було отак кататися, влітку перебралися до Харкова. А наприкінці вересня, після звільнення майже всіх окупованих територій Харківщини, повернулися додому.

Батьки працюють, син навчається у виші, дівчата – у 8 класі. Розповідають, що на уроках у них десь 15 дітей є стабільно, а всього у класі 21 дитина. Хто не може, з тим учителі якось вирішують питання, щоб не пропускали заняття. А в Циркунах з їхнього класу є чимало дітей – і Ліза, і Саша, і Мішка, які теж восени повернулися додому.

Питаю, чим займаються діти в Циркунах? Як проходе їхній день?

– Десь до 13-13.30 у них уроки, а потім вони багато чим займаються. Якщо погода хороша, то отам біля дитсадка каталися з гірки, прийшли додому, а одежа вся мокра, – сміється Лілія.

Снігова баба

Так взимку відпочивають діти у Циркунах

А ще Настя з Дашею люблять смачненьке, тож допомагають мамі готувати. Хліб пекти чи булочки, причому вони в них дуже непогано виходять.

Красивий випускний у рідному ліцеї

У понеділок, середу та п’ятницю дівчата їздять до Харкова на секцію таеквандо. Займаються давно, їздять на змагання. На відкритому чемпіонаті Полтавської області посіли друге та третє місця. «Я, коли їжджу з ними, завжди сльози на очах, коли на них дивлюся», – говорить Лілія. А у вівторок та четвер їхній тренер проводе заняття у дитячому просторі в Циркунах, туди дівчата також ходять. Син раніше сам тренувався, а зараз сестер возить на заняття, не відмовляється.

Влітку Даша з Настею побували у Польщі в місті Гнєзно. Область разом з польськими партнерами організували такий відпочинок для дітей з деокупованих громад. Це вперше дівчата опинилися самі так далеко від дому, але їм сподобалося. Згадують цікаві екскурсії, лавандове поле та старовинний паровоз, який їздить на вугіллі, басейн, подарунки, нових знайомих. Тож дуже вдячні тим, хто їх так добре приймав, і якщо ще кудись запросять, кажуть, що не відмовляться.

Відпочинок у Польщі

Відпочинок у Польщі

Які у дівчат плани? Коли мама запропонувала їм після 9 класу піти зі школи, вони твердо сказали: «Ні, у нас буде випускний». Ліцей у Циркунах розбитий, але дуже хочеться вірити, що до 11 класу Даші та Насті його відновлять. І що на свій Останній дзвоник дівчата зберуться з однокласниками на шкільному дворі – в гарних сукнях, з квітами, разом з батьками, які будуть пишатися своїми дорослими дітьми.

І ніхто не буде боятися обстрілів. Бо війни вже не буде, а буде наша Перемога.