«Дай, Боже, до ранку дожити»: люди тікають з-під Куп'янська з тваринами

До евакуаційного транзитного центру в Харкові у цей день привозили людей із Кіндрашівської громади. На Куп’янському напрямку зараз гаряче, а село Моначинівка, звідки була більшість евакуйованих, розташоване за 15 км від Куп’янська. Також волонтери вивезли декількох жителів Грушівки.

Забрали із собою п’ятьох котів

Літнє подружжя з Моначинівки розповідає, що з травня минулого року сиділи вдома та нікуди не виходили. Страшно було, почалися дуже сильні обстріли. Зараз із населеного пункту масово вивозять людей, буває, що й по дві волонтерські машини за день.

Учора вони телефонували сусіду, який ще залишається вдома, просили погодувати їхнього собаку. Перед від’їздом господарі його відв’язали, залишили багато корму, але, як виїде сусід, хто знає, що буде із твариною. Взяти із собою не змогли – жити будуть у родичів, тож хвилюються, як там собака. Їхня хата стоїть, але стіни покосило, дах побитий.

Дві жіночки кажуть, що в них тепер немає будинку – повністю розбитий. Але виїхали не одразу, намагалися якось пристосуватися, щоб залишатися вдома. Раніше Моначинівка була чималою, зараз через постійні обстріли залишатися там небезпечно.

Жительки села виїжджали самі, у Харкові винаймають житло. Із собою забрали п’ятьох котів – Васю, Люсю, Соню, Жужу та Муху. Усі породисті, справжні дворові.

«Вдома залишається мало людей. Ми довго всі сиділи, думали, може, стане тихіше, може, обстріли будуть не такими сильними. Але ні, зараз усі виїжджають, бо дуже страшно», – кажуть жінки.

Гатять з усього підряд, є кілька хвилин, пишу швидко. Не знаю, чи буде ранок.
У мене ще є кіт лисий, сфінкс, потрібно забрати. Ось біля мене сидить, клітки немає. Собаку відпущу, у мене стаффорд. Я під стіну лягла, що посередині, на підлогу, бо не можна вставати, двері відчинило усі. Плівка на вікнах не знаю, чи ціла. Знову почали, я вас чекаю, дай, Боже, до ранку дожити!

Із переписки людей, які чекають евакуації, з волонтерами

Обстріли по селу страшні. Я вийти не можу, тільки чути – летить і геп, бо вікон немає. 
Плюс буде ще одна сумка – продукти з холодильника. Може, ще хтось вирішить теж виїхати.

Із переписки людей, які чекають евакуації, з волонтерами

Евакуація людей

Потрапили під обстріл, коли вивозили людей

Артем – волонтер ГО «Незламна», Олег – волонтер ГО «Троянда на руці». Вони привезли до евакуаційного центру жителів Моначинівки з Кіндрашівської громади. Останнім часом хлопці проводять евакуацію з Куп’янського району. Розповідають, що через складну безпекову ситуацію багато людей зараз погоджується евакуюватися. А вона дійсно складна, бо днями ще проїжджали поряд із залізничною станцією Моначинівка, а зараз вокзалу вже немає – розбитий.

Волонтери Олег та Артем

«У селі залишаються люди, сказати, що воно знищене, не можна. Але постійні обстріли, тож жити там зараз небезпечно», – говорять волонтери.

Питаю, чому жителі небезпечних територій не хочуть виїжджати. З різних причин, пояснюють волонтери. Багато хто боїться, що коли залишить свій дім, то потім буде нікому не потрібним. У погребі в них усе є, продуктів запасли, тож там і живуть та ховаються від обстрілів. Поки, не дай бог, не прилетить в їхній двір чи будинок.

Бувають і дуже неприємні ситуації, коли родичі просять когось евакуювати. У населеному пункті – складна ситуація, зв’язку немає, тож, що відбувається з рідними, люди не знають. Волонтери приїздять, а їх зустрічають словами: «Ми вас не просили нас вивозити і ніяких заявок не робили». Звісно, ніхто нікуди не виїжджає.

«Ви обов’язково напишіть, нехай люди насамперед цінують своє життя та життя волонтерів, які, незважаючи на небезпеку, допомагають їм евакуюватися. Ми ось сьогодні потрапили під обстріл біля Моначинівки. І ще обов’язково треба сказати: ніхто, кого ми вивозили, на вулиці не залишився», – кажуть хлопці. 

Цього разу вони привезли з Моначинівки кішку Мусю, яка всю дорогу сиділа за пазухою у своєї хазяйки. Їхала мовчки, бо дуже злякалася. Тварин волонтери вивозять часто, Олег розповідає, що евакуював лебедів.

«І з тваринами вивозимо, і їх також ніхто на вулиці не кидає, є притулки. Тому ще раз хочемо сказати: коли під загрозою життя, треба евакуюватися. Сам на сам із бідою ніхто не залишається, евакуйованим допомагають, ми це кожен день бачимо, бо тут працюємо», – зауважує Олег.

Кішка Муся з Моначинівки

Хтось не бере нічого, хтось – величезний килим

Волонтер Олександр із ГО Help People привіз людей із Грушівки Кіндрашівської громади. Каже, що там зараз більш-менш нормально порівняно з багатьма іншими селами, але оголошена обов’язкова евакуація родин із дітьми. А ось ближче до Куп’янська «дуже-дуже гаряче». 

«Ви ж чули, що хлопці, які сьогодні їздили до Моначинівки, дорогою назад потрапили під обстріл? Але треба вивозити людей, хоча вони й не завжди погоджуються та правильно усвідомлюють ситуацію», – говорить волонтер.

Те, що люди розгублені, не розуміють, як поводитися, що треба робити, видно навіть по тому, які речі беруть із собою. Можна взяти декілька сумок – більше у машину, яка везе по декілька людей з їхніми речами, просто не влізе. Так-от у багажнику волонтерів разом із сумками був величезний пакет із килимом. Місця займав чимало, чим може бути корисним, незрозуміло. 

«Я вже нічому не дивуюся, бо хто з нас як себе буде поводити у такій ситуації, сказати неможливо. Хтось узагалі нічого не бере, а хтось окремо вкладає якісь каструльки та баночки. Брали улюблену вазу, вивозили квіти в горщиках, навіть пальму. А ось коли беруть із собою домашніх тварин: котиків, собак, папужок, шиншилок – це дуже добре, це правильно», – розповідає Олександр.

Люди можуть взяти з собою лише декілька сумок - більше не вміститься у багажник машини волонтерів

Не міг виїхати, бо посадив вишню

Олександр евакуює людей із 2022 року. Чітко бачить закономірність – як наступає «гаряча фаза», більшість урешті-решт погоджується виїжджати. А коли відносно спокійно, ворог не обстрілює кожен день, навіть з небезпечних напрямків люди евакуюватися відмовляються. А дехто виїжджає, а коли обстріли зменшуються, повертається – волонтери, буває, зустрічають вдома тих, кого вивозили. І навіть не один раз вивозили.

«Що б там не було, життя найцінніше. Ніякий будинок, ніяке майно чи худоба його не варті. Але за ці роки я багато чого бачив, тож вважаю, що кожен має право робити власний вибір. Хоча коли ситуація вже зовсім складна, евакуація небезпечна, тоді своїм життям ризикують уже волонтери. Я думаю, не треба чекати, поки буде саме так», – зазначає Олександр.

У нього зібралося чимало історій про те, як вивозили людей. Дві запам’яталися найбільше, обидві пов’язані з Дворічною. У 2022 році волонтери мали продуктові набори, які хотіли передати родинам з дітьми. Підходить чоловік, каже, що у нього є діти. Поїхали подивитися, а жила ця родина у Дворічній на крайній вулиці біля річки, за якою вже були окупанти. Побачили двох маленьких дівчаток 8-9 років. 

«Вони жили у погребі. Я кажу чоловіку: «Давайте ми вас вивеземо». Він відмовляється: «Куди я поїду? У мене корова». Кажу, давай хоч дітей заберу та дружину. «А вони без мене не поїдуть», – відповідає. А другий випадок, мабуть, і корову переплюнув. Не так давно я забирав чоловіка з Дворічної. Питаю, чого він там сидів так довго? Там же ні світла, ні газу, нічого немає. «У нас земля не дуже врожайна, пісок, а я вишню посадив. Вона так довго приймалася, а я її вирощував», – пояснив чоловік. Тепер, мабуть, дерево підросло, тож він і виїхав», – говорить Олександр. 

Волонтер Олександр

Виїжджати до того, як прилетить у двір

Керівник евакуаційного транзитного центру в Харкові Сергій Мусієнко розповів, що евакуація проходить хвилями. З початку 2025 року кількість евакуйованих збільшилася, в основному це Куп’янський напрямок. Останнім часом волонтери, крім Куп’янська та прилеглих населених пунктів, вивозять людей із населених пунктів Кіндрашівської громади та з деяких у Великобурлуцькій. 

«Ще раз хочу сказати – коли людей привозять до нас, їм надається вся необхідна допомога: медична, психологічна, юридична. Також вони реєструються на грошову допомогу, це 10 800 гривень, та отримують продуктові набори, засоби гігієни, ліки – що потрібно. Якщо необхідне поселення, поселяємо у гуртожитки. Місця є і в Харкові, і в інших регіонах – Львів, Полтава, Дніпро. Але, за тенденцією, жителі Харківської області не хочуть виїжджати далеко від дому. Тож близько 90 відсотків залишаються в області», – каже Сергій Мусієнко.

Проблеми при поселенні можуть бути лише з маломобільними людьми – для них місць небагато, але вони є. Також буває складно, якщо є тварини, але у таких випадках допомагає притулок. Тож кожного разу волонтери за можливості намагаються вирішувати питання евакуйованих.

Головне, на що треба першочергово звертати увагу, це збереження свого життя та здоров’я, впевнений керівник евакуаційного транзитного центру.

«З початку цього року до 15 людей прийшли до нас після лікарні – вони не хотіли виїжджати, чекали до останнього, а потім був «прильот», отримали поранення. Тож я завжди кажу: якщо у вашому населеному пункті складна ситуація, не чекайте, не ризикуйте своїм життям та здоров’ям. Велика подяка волонтерам, які в надскладних умовах вивозять людей, але краще виїжджати не в останній момент, щоб не наражати себе та інших на ще більшу небезпеку», – зауважує Сергій Мусієнко.

Гаряча лінія центру, куди можна звернутися з питань евакуації:

 0 800 33 92 91