Не пішов на співпрацю з ворогом, побував у катівні та мріє зберегти свій ліцей

Зараз Вільхуватський ліцей стоїть розбитий. Там онлайн навчається 16 дітей замість 190, які були до війни. Але його директор, який не погодився працювати з окупантами, прагне зберегти свій заклад, щоб там займалися хоча б початкові класи. Бо коли в селі є школа, залишається надія, що після війни туди будуть повертатися люди.

Директор Вільхуватського ліцею Євгеній Новиков працює у навчальному закладі більше 30 років. Спочатку був учителем історії, у 2004-му став керівником. Зранку 24 лютого 2022 року, як і усі жителі села Вільхуватка, його родина прокинулася від вибухів на прикордонній заставі. Вже о 6-й ранку через населений пункт рухалися колони танків.

Люди були розгублені, налякані, ховалися у підвалах. Євгеній Новиков розповідає, що, сидячи у підвалі, намагався зв’язатися з класними керівниками, щоб сповістити дітей, що сьогодні навчання не буде. На той час школярі тільки нещодавно почали ходити до школи – раніше через коронавірус заняття проходили онлайн. Майже половину із 190 учнів підвозили до ліцею на шкільному автобусі із сусідніх сіл Мілове, Зарубінка, Аніськине, Водяне, Устинівка. Деякі з цих населених пунктів розташовані безпосередньо на кордоні з рф.

Через кілька днів колектив ліцею зібрався та вирішив продовжувати працювати дистанційно, щоб не втратити навчальний рік. У березні в громаді ще були мобільний зв’язок та Інтернет, а далі довелося налагоджувати комунікацію через машину сільської ради, яка розвозила по селах хліб.

Тим, хто живе у Вільхуватці, класні керівники передавали завдання через батьків, а в інші населені пункти їх відвозили водії разом із хлібом. Машиною передавали й зошити з виконаними домашніми завданнями.

– Окупанти тоді нас не чіпали, у навчальний процес не втручалися. Лише декілька разів приходили перевіряти ліцей. Шукали портрет Бандери, знайшли Шевченка. І забрали з нашого гуртожитку ліжка та матраци, – згадує Євгеній Новиков.

1 червня 2022 року у великій залі ліцею пройшов Останній дзвоник. Школярі отримали табелі успішності, а учні 9 та 11 класів змогли отримати свідоцтва пізніше – на підконтрольній Україні території.

– Ми хотіли зібрати 4, 9 та 11 класи, щоб ті, хто йде на інший ступінь навчання, мали хоч якесь свято. Але прийшли всі, хто зміг – здебільшого це діти із Вільхуватки, бо із сіл добиратися до ліцею було важко, а шкільних автобусів немає. Тож привітали з Останнім дзвоником десь 50 своїх учнів, – говорить директор ліцею.

Виїхати з окупованого села можна було лише раз на тиждень в одному місці. Окупанти випускали тільки жінок і дітей. У кінці травня дружина Євгенія Новикова з дітьми (вона викладала у ліцеї географію) поїхала, а він із 82-річною мамою залишилися вдома.

На початку серпня росіяни провели у ліцеї збори колективу. За їхніми планами, з 1 вересня заклад мав перейти на російські програми та підручники. Зарплату пообіцяли 22 000 рублів (більше 9000 гривень).

– Найсильніше враження на мене справило те, що багато вчителів пішли на співпрацю з ворогом. Досі не можу зрозуміти, чому вони так вирішили. Можливо, людей залякали, не знаю. Але це було дуже неприємне відчуття. Сам я одразу сказав, що співпрацювати не буду, тож призначили нового директора, – розповідає Євгеній Новиков.

Як він сам каже, після відмови зосередився на своєму городі – влітку на селі завжди багато роботи. Але продовжував цікавитися тим, що відбувається у ліцеї. Звісно, це не сподобалося «новій владі», тож 28 серпня до нього прийшла російська військова поліція і відвезла у катівню у Великому Бурлуці.

Звинувачували у тому, що він коригувальник. У катівні найбільш жорстоко поводилися з АТОвцями, а його, каже, «трохи побуцали», а потім давили психологічно.

Коли 6 вересня його відпустили, не міг зрозуміти, що відбувається. В окупованій громаді не можна було дізнатися новини. Та 9 вересня у Вільхуватці почався активний рух росіян: колони техніки йшли то в одну, то в іншу сторону. А потім вони почали тікати – хто як міг. Місцеві пригадують, як окупанти їхали на скутерах та чіплялися до шкільного автобуса, який вкрали у сусідньому ліцеї. Ввечері 10 вересня на блокпосту, де завжди чергували окупанти, вже нікого не було. А 11 вересня у село зайшли українські танки.

– Ми одразу пішли до наших хлопців знайомитися, потім допомагали їм розміститися. А ввечері до мене прийшов голова сільради і запитав, чи будемо працювати. «Звісно, будемо», – відповів я. Це була неділя, а наступного дня, у понеділок, ми вже провели зібрання колективу і почали складати списки дітей – хто де перебуває, – згадує Євгеній Новиков.

Головна мета була відновити навчання, але як це зробити, стало зрозуміло не одразу. Жодних конкретних рекомендацій, як працювати на деокупованій території, ліцею ніхто не давав. Світла та зв’язку немає, до кордону – 7 кілометрів, обстріли. Ким замінити вчителів, які пішли на співпрацю з ворогом? Однак допомогли сільська рада, військова адміністрація, волонтери. Надали генератори та забезпечили супутниковим зв’язком. Тож 1 листопада 2022 року вдалося відновити навчання, але лише у початковій школі. Учнів 5–11 класів перевели у Приколотнянський ліцей. Це єдиний навчальний заклад у громаді, який вдалося укомплектувати вчителями.

За словами Євгенія Новикова, кадри – це серйозна проблема, бо претендентів у самій громаді немає, а знайти у віддалене село вчителя з іншої місцевості, тим більше із міста, дуже складно.

– Зараз у нас 16 учнів, у цьому навчальному році взяли аж 6 першокласників. З ними працюють 6 вчителів. Шукали їх по всій громаді, навіть за кордоном, зате у нас є навіть вчителі англійської мови та фізкультури, – хвалиться директор.

Протягом 2023 року безпекова ситуація у Вільхуватській громаді була більш-менш стабільною. Відновили світло та зв’язок, але траплялися проблеми з його якістю. Тож налагодити навчальний процес удалося.

Громадою й досі поширюється історія про дівчинку, яка кожного дня приходила до ліцею, бо тут був добрий зв’язок, щоб онлайн відвідувати всі уроки. А директор особисто для неї відкривав заклад, бо кожного дня працівники на роботу не виходили. «Так, є така дівчина, – посміхається директор. – Вона зараз уже вступила до харківського вишу, навчається на філолога. Це наша учениця, але в нас тепер лише початкова школа, тож закінчувала вона навчання у Приколотнянському ліцеї».

– Якщо відверто, ми тоді цього не афішували, але приходили й інші діти, у кого вдома був поганий зв’язок. Тільки вони періодично, а вона – кожного дня. А я, поки заклад цієї зими не розбили, приходив на роботу кожного дня, тому сам їй кабінет і відчиняв, – пояснює Євгеній Новиков.

Після початку обстрілів у січні 2024 року у Вільхуватській громаді була оголошена обов’язкова евакуація, з небезпечної території вивезли родини з дітьми. Постраждали багато навчальних закладів, дісталося й Вільхуватському ліцею.

– Це були фактично одні з перших обстрілів КАБами. 10 січня у ліцей було два прильоти, ще два удари були по селу, жінка загинула. У нас повністю згорів кабінет математики. Одна бомба пробила дах, перший поверх, зруйнувала стіну в їдальні і в бетонну підлогу на півметра зарилася, – розповідає директор.

Більше у ліцей не прилітало, але ворог розбив будівлю поруч, в якій розміщувалися фельдшерський пункт та пошта. Вибуховою хвилею у навчальному закладі повибивало ті вікна, які вціліли після КАБів.

Зараз навчання триває онлайн, але це не відміняє питання, як відбудовувати ліцей і як з урахуванням вимог реформи освіти він буде працювати далі. Якщо мова йде про те, чи швидко після закінчення війни тут можна буде відновити процес навчання онлайн, то поруч із будівлею є дитячий садок. Проводити уроки для 16 дітей спочатку можна й там.

Якщо говорити про відновлення будівлі навчального закладу, тут є великі сумніви щодо перспектив, зізнається Євгеній Новиков.

– Не думаю, що наш ліцей буде працювати у тому форматі, як до війни. Реформування освіти зав’язане на кількості дітей, які живуть на території, навряд у нашій громаді її можна буде швидко відновити. Люди виїжджають, осідають в інших містах та селах, знаходять там роботу, починають там нове життя. Захочуть усі вони повернутися додому, де розбиті будинки і постраждала інфраструктура? Це питання. Тому в мене є мрія, щоб у громаді залишився один ліцей, а у нас, як і у кількох інших селах, була його філія. Якщо збережемо початкову школу в себе, то покажемо людям, що село живе, сюди можна повертатися, – говорить директор ліцею.

Він розповідає про зустріч з однією жителькою свого села, яка має багато дітей та онуків. Зараз вони мешкають у різних куточках України, навіть за кордоном, але жінка пообіцяла: «Як закінчиться війна, своїх онуків віддам тільки в наш ліцей». Педагог каже, такий настрій людей надихає робити все можливе для збереження закладу.

До речі, спортивний зал у ліцеї вцілів. Тож Євгені Новиков жартує, що їхня філія могла б бути спортивною, тим більше, що вчитель фізкультури у них працює.

Про ще одну свою мрію директор Вільхуватського ліцею вже розповідав журналістам. Щоб у них з’явився туристичний автобус, яким школярі могли б подорожувати Україною. Діти не один рік навчаються вдома, їм дуже бракує спілкування та нових яскравих вражень. Але подорож може почекати, аби у Вільхуватці все ж удалося зберегти навчальний заклад. Для села це означатиме надію на відродження.