Заміна газової труби та нова школа замість знищеної – про що мріють жителі Есхару

Розбили ТЕЦ, не стало тепла

Вперше ворог обстріляв Есхар у Новопокровській громаді 12 березня 2022 року – постраждала місцева ТЕЦ, селище залишилося без централізованого опалення. У травні того ж року росіяни розбили тут дві будівлі, в яких працював навчальний заклад. Одна з цих атак відбулася напередодні Міжнародного дня захисту дітей. 
Улітку 2023-го під час обстрілу касетною зброєю в Есхарі загинула людина, а троє отримали поранення. 1 вересня 2024 року росіяни знову обстріляли ТЕЦ.

«Не можна сказати, що у нас дуже сильно постраждав житловий фонд, але люди із самого початку війни залишилися без тепла. Його забезпечувала станція, яку розбили, тож наразі жителі використовують для обігріву електроприлади. Альтернативи поки що немає – не вистачає тиску газу, щоб можна було встановлювати індивідуальні газові котли», – розповідає староста Есхарівського старостинського округу Артем Малишев.

В адмінбудівлях та соціальних об’єктах тепло забезпечили завдяки допомозі благодійників, які надали теплові насоси. Також додатково там облаштували дров’яні котли.

Без опалення поки що залишається лише Будинок культури, у 2024 році там не встигли виконати всі необхідні роботи – пізно почали будувати котельню. Але навесні робота продовжиться.

Вирішити проблему з тиском газу теж планують навесні. Для цього треба збільшити об’єм газової труби у селищі. Новопокровська громада неодноразово порушувала це питання на рівні області, і вже є домовленість, що до літа цього року вона отримає обласне фінансування на прокладання труби потрібного діаметра та додаткове будівництво двох газорегуляторних шафних пунктів.

Благоустрій території 

Люди виїжджають, люди приїжджають

До війни в Есхарівському старостинському окрузі, до складу якого, окрім Есхару, ще входить село Стара Покровка, проживало 5,5 тисячі людей. Зараз разом із внутрішньо переміщеними особами, яких приблизно 1800, кількість десь та ж сама. Найчастіше переселенці живуть у родичів або у власних будинках, які раніше використовували як дачі. Таких ВПО більше у Старій Покровці.

«Спочатку, три роки тому, їхали сусіди – з Харкова, Мартової, Пролісного. Зараз багато людей із Вовчанська. Дехто з переселенців уже влаштувався на роботу в громаді, хтось шукає роботу через Центр зайнятості, тобто люди планують залишитися у нас», – говорить Артем Малишев.

У старостаті проживає більше 500 дітей. На жаль, зізнається староста, забезпечити їм ті умови для навчання та дозвілля, які були до війни, через безпекову ситуацію нереально. Але усе можливе робиться. Наприклад, уся громада пишається юними футболістами з Есхару, які доволі успішно беруть участь у різних змаганнях.

«У нас у громаді дуже люблять цей вид спорту, сприяють його розвитку, проводять змагання. Хоча зараз, звичайно, не так часто, як раніше. Тож діти теж люблять футбол, інакше не може бути», – каже Артем Малишев.

Юні футболісти з Есхару

Одразу згуртувалися

З першого дня війни, коли вранці люди зібралися на зупинці автобуса на Харків, але ніхто не знав, що тепер робити, місцеві почали згуртовуватися. Самі збиралися, виконували якусь важливу для всіх роботу, допомагали тим, хто потребував підтримки.

«Ми з перших днів війни почали їздити по гуманітарну допомогу в Харків. Мали три «буси», ними привозили у свій Будинок культури, де створили гуманітарний штаб, усе, що змогли знайти. Бо вже на третій день прийшли батьки і сказали, що немає сумішей годувати немовлят. Шукали необхідне і самі, і селищний голова багато домовлялася з іншими радами і адміністраціями. А місцеві жителі приходили у штаб допомагати розвантажувати та видавати гуманітарку», – розповідає староста.

Люди проявляли свої найкращі якості. Один підприємець ніколи не відмовлявся привезти «гуманітарку», навіть коли інші не погоджувалися наражатися на небезпеку. Сідав за кермо своєї вантажівки і їхав – хоч вдень, хоч уночі.

Місцеві чоловіки по літру-два зносили бензин для цих поїздок, коли його важко було десь придбати. Так і збирали необхідну кількість, щоб заправити машину.

У перші місяці війни організували патрулювання, щоб забезпечити порядок на вулицях селища. Крадіжки швидко припинилися. 

Роботи з благоустрою в Есхарі

Ділилися із сусідами огірками

Артем Малишев пригадує, як місцева овочева фабрика, яку росіяни потім розбили, безкоштовно надавала жителям свою продукцію.

«Тоді багато чого не було, а ми розвозили людям свіжі огірки. Спочатку своєму населенню, потім по громаді. Але врожай був великий, тож і сусідам з інших громад трохи передавали. Та навіть міняли овочі на іншу продукцію, якої нам тоді не вистачало», – посміхається староста.

Зараз багато чоловіків, які на початку війни виконували в Есхарі цю суспільно корисну роботу, на фронті. Дехто виїхав, хтось працевлаштувався. За словами Малишева, у селищі в основному залишилися жінки та молодь, підлітки. Та й потреби в таких обсягах гуманітарної та соціальної підтримки у місцевого населення вже немає. 
Наприклад, бабусями та дідусями, яких у 2022-му всі разом не залишили без допомоги, займаються соцпрацівники. Їх у старостаті більше 20. Незабаром в Есхарі відкриється Центр з надання соціальних послуг.

«Та все одно, якщо попросиш допомогти, люди завжди прийдуть і будуть працювати, як і тоді, у 2022-му. Наприклад, жителі долучаються до робіт з благоустрою, приєднуються до суботників, разом із комунальниками прибирають територію», – каже староста.

До речі, волонтери, що допомагають ЗСУ, у старостаті, як і у всій громаді, працюють дуже активно. Підтримують земляків, які захищають Україну: плетуть сітки, збирають кошти на потреби військових, передають продукти та речі, які дали жителі.

Не припиняється і співпраця з благодійниками, з якими Новопокровська громада налагодила тісний зв’язок. Під час війни у прикордонному регіоні без їхньої допомоги важко вирішувати питання, що потребують серйозних фінансових витрат. 

Ремонт доріг 

Плани та перспективи

Головними питаннями, які треба вирішувати, у старостаті зараз вважають два. Перше – заміна газової труби для забезпечення опалення, результат тут чекають навесні.

Друге питання – розбиті будівлі місцевої школи. Обидві відновити неможливо. До війни у закладі навчалося 550 дітей. Зараз уроки проходять онлайн, але що буде, коли діти знову зможуть ходити на заняття? Чи працюватиме в Есхарі своя школа?

«Школа у селищі – це дуже важливо. Не просто для того, щоб вона була, бо возити дітей кудись на заняття незручно. Тут питання набагато серйозніше – чи захочуть люди повертатися додому, особливо молоді, родини з дітьми? Що для цього треба? Щоб було житло, була робота, була можливість у дітей навчатися у своєму населеному пункті. З пошкодженим житлом ситуація вирішується – кому треба, подають документи на «єВідновлення». З роботою – у нас і раніше багато місцевих їздили, наприклад, у Харків. Зараз нічого не змінилося, транспорт працює добре. А ось що буде зі школою, поки що не зрозуміло», – розповідає Артем Малишев.

Розбита школа в Есхарі

Зрозуміло, що відбудова знищеної школи потребує чимало коштів, тож вирішувати, треба її відновлювати чи ні, будуть на державному рівні. Але жителі Есхару сподіваються, що рішення приймуть на їхню користь, бо хочуть, щоб у селищі були всі умови для його подальшого розвитку та повернення людей. 

Фото надані Артемом Малишевим