Урятувати «Шарівку» всім миром

Вікова історія

>Шарівський ансамбль було засновано на початку ХІХ століття. Майже 100 років йому надавали довершеного вигляду: добудовували нові приміщення, удосконалювали парк. Історія Шарівки тісно пов’язана з осавулом Охтирського полку Матвієм Шарієм, від імені якого й пішла назва селища. Маєтком у різні часи володіли поміщики Ольховські та брати Гебенштрейни. Але найчастіше історію Шарівки пов’язують з іменем заможного цукрозаводчика Леопольда Кеніга, який добудував маєток і надав сучасного вигляду парку.

У 1924-му територію палацу передали туберкульозному санаторію, який розміщувався там ледь не все ХХ століття – з 1925 до 2008 року. Маєток дивом уцілів і в часи революції 1917-го, і під час Другої світової війни.

Колись розкішний аристократичний маєток сьогодні стрімко руйнується. Під загрозою знищення не тільки унікальний інтер’єр: неповторний настінний живопис і ажурне ліплення, дубові панелі, кахлеві печі, бібліотека з дуба, яка найкраще збереглася, – але й самі будівлі та парк.
Кілька разів у маєтку пробували розпочати реставрацію, але спроби не увінчалися успіхом.

Спершу розібратися з документами

Цього року в Шарівській садибі таки розпочнуться довгоочікувані ремонти. Безпосередньо старт цьому процесу дала прийнята на минулій сесії депутатами Харківщини обласна Програма збереження архітектурної спадщини в Харківській області на 2018–2023 роки. Загальний обсяг її фінансування на п’ять років складає 132,45 мільйона гривень. На цей рік нею передбачено 3,64 мільйона гривень з обласного бюджету і 9 мільйонів гривень з інших джерел. Звісно, не всі 12 мільйонів гривень дістануться Шарівській пам’ятці. Як уточнив минулого тижня голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, на виконання першочергових протиаварійних робіт у Шарівському замку обласною Програмою передбачено 1,9 мільйона гривень. В обласному бюджеті ж цьогоріч на вирішення нагальних питань комплексу передбачено 1,3 мільйона гривень. Ці гроші спрямовані на підготовку документації: розробку історико-архітектурного опорного плану смт Шарівка, створення облікової документації для занесення комплексу до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, оформлення нової документації на земельну ділянку, на виготовлення науково-проектної та проектно-кошторисної документації. Саме після підготовки останньої буде зрозумілим, скільки загалом грошей потрібно на відновлення садиби.

Німецький слід

Цього разу жвавості процесу порятунку архітектурної перлини Харківщини додало залучення до процесу конкретної міжнародної допомоги.
Профінансувати реконструкцію даху, комунікацій, конструкції вхідної групи палацу й відновлення оранжерей зголосився найбільший у світі хімічний концерн BASF.

Німецьке підприємство на реконструкцію планує спрямувати близько 125 тисяч доларів США. Для цього компанія підготувала відповідну акцію: з кожного проданого літра засобу для захисту соняшника «Архітект» 25 гривень перераховуватимуться на реставрацію

– Ми переконані, що будь-яка компанія, незалежно, українська вона чи іноземна, яка робить свій бізнес на території України, має певні моральні зобов’язання перед нею і повинна підтримувати будь-які соціальні програми, – розповів представник компанії в Україні Андрій Кас’ян.

Знайти спонсора для реконструкції «Садиби» вдалося завдяки активістам інформаційних проектів «12 вартових» і «Знайдено в Україні», які розповідають, куди можна поїхати і що подивитися, де можна поїсти тощо. Другий зі проектів – це постійно діюча експедиція в пошуках маловідомих місць, цікавих людей, незвичних гастрономічних локацій України.

– У процесі поїздок ми відвідали велику кількість палаців, практично всі вони були у плачевному стані, – відзначила авторка проектів Лала Тарапакіна.
Цього року вона вперше з командою побувала в Шарівській садибі та зрозуміла, що від просто інформування треба переходити до конкретних дій з порятунку національного надбання.

– Ми пішли простим шляхом: є інвестор, є держорган. Треба всім познайомитися і домовитися про те, як разом можемо зробити порятунок Шарівської садиби максимально ефективним, – пояснила активістка.

Як вдалося привабити Шарівкою інвестора, на це запитання Лала Тарапакіна відповіла, що вони скоріше пішли назустріч один одному, аніж цілеспрямовано командою шукали б, хто дасть грошей.

Оголошення проекту «12 вартових» про порятунок українських замків виявилося співзвучним з ідеєю концерну BASF зробити щось добре для України у сфері відновлення пам’яток культурного надбання.

– Компанія почула про наш проект, і ми обрали для них Шарівку. Тим паче, вона підходить концепції компанії, як німецькому бізнесу, а палац, як відомо, має своєрідне німецьке коріння. До того ж, BASF випускає добрива для сільського господарства, а Харківщина – регіон сільськогосподарський. Усе вийшло логічно й органічно, – пояснила Лала Тарапакіна.

Громадські активісти розуміють, що на BASF історія із залученням інвесторів не закінчиться, і потрібно буде шукати ще спонсорів. А ще готові займатися випуском спеціальної продукції із зображенням палацу, щоб гроші, отримані від продажу, спрямувати у фонд з відновлення. Не відкидають і можливості колективного фінансування, заснованого на добровільних внесках.

– Більшу частину відновлювальних робіт можна виконувати за наявності проектно-кошторисної документації, однак є речі, які можна здійснювати відповідно до дефектних актів. Це те, що аварійно вже зараз, і дах замку підпадає під цю категорію. Потім ми будемо відновлювати вхідну групу та оранжереї. У планах – зробити в них агромузей, адже Кенінг свого часу займався вирощуванням різних агрокультур у них, – розповіла про перші відновлювальні роботи у Шарівській садибі Лала Тарапакіна.

Вона додала, що можна очікувати, що до кінця року в Шарівці розпочнуть ремонт даху.

Активістка вбачає щасливій кінець історії з Шарівкою у співробітництві влади, бізнесу та громадськості. І хоч це може звучати абстрактно, але на ділі, за її словами, коли починаєш замислюватися над тим, з чого починати, які процедури робити тощо, розумієш, що у цій сфері практично все пов’язано з державними органами.

– Без органів влади не обійтися в цій справі, – впевнена активістка. – Із Харківською областю співпрацю ми побудували, і нам пішли назустріч. Подібний досвід ми хочемо застосувати й до інших областей, у яких є такі об’єкти.

Перша культурна допомога

Свою лепту у справу повернення «Садиби» до життя, насамперед – культурного, цієї весни й літа спробував внести й мистецький сектор Харківщини. Він представив кілька «культурних» стартапів, які можуть піти на користь Шарівській пам’ятці.

Цей рік оголошено Роком культурної спадщини як в Україні, так і в Європі. І в рамках його проведення Міністерство культури України оголосило всеукраїнський конкурс «Малі міста – великі враження», покликаний показати значний культурний спадок невеликих міст і містечок. Переглянувши 15 заявок, Мінкульт обрав вісьмох переможців. Серед них два проекти з Харківщини: проект «Міжнародний Рєпінський пленер у м. Чугуєві» і арт-фестиваль «Культурний хакатон». Саме останній і був спрямований на створення комплексного культурно-туристичного простору на базі палацо-паркового комплексу «Садиба». Проект отримав з державного та обласного бюджетів 700 тисяч гривень на реалізацію.

Організатором проекту була громадська організація «Асоціація дизайнерів-графіків «4-й блок» за партнерського сприяння, зокрема, Харківської обласної ради, Шарівської селищної ради, Богодухівської міської ради.

«Культурний хакатон», який проходив на території комплексу з 20 по 24 червня, мав дві частини. Перша – конкурс творчих проектів, об’єднаних ідеєю збереження палацово-паркового комплексу, його популяризації та створення на його території повноцінного туристичного об’єкта. Близько 30 архітекторів, художників, урбаністів, працівників музеїв, дизайнерів, фахівців у сфері туризму Харківщини протягом чотирьох днів жили на території садиби та придумували, як культура може вдихнути друге життя в Шарівський комплекс. До фінального етапу конкурсу журі відібрало 11 ідей. Серед них – створення творчих і ремісничих майстерень, центру нематеріального мистецтва та освіти, арт-резиденції, образотворчого центру, побудова сучасних будиночків для туристів, «Музей-аптека», «Музей світла» та інше.

У результаті журі перемогу в конкурсі віддали двом проектам: «Музею світла» дизайнерки Надії Величко та «Центру нематеріального мистецтва і освіти» мисткині Лілії Чорної. Переможці конкурсу розділили між собою приз у 10 тисяч гривень. На реалізацію ж власне проектів-переможців шукатимуть інвесторів.

Друга частина фестивалю передбачала культурну програму з майстер-класами для дітей і дорослих, історичними квестами та екскурсіями, художніми пленерами.

Усередині замку відбулася виставка сучасного плаката «Екологія культури» і театралізований перформанс «Святковий бал», які показали, як у давні інтер’єри можна органічно вплести сучасність. Крім того, Шарівська садиба ще отримала свій QR-код, сканувавши який, можна отримати посилання на розширену інформацію в мережі Інтернет про історію та архітектуру маєтку шістьма мовами: українською, англійською, французькою, німецькою, китайською та російською.

У фіналі фестивалю на сцені поблизу замку відбулися концерти, де можна було почути різні твори – від класики до сучасної музики.

– Ми бачимо Шарівку як майданчик, де повинні збиратися креативні люди і проводити різні проекти. Така креативна тусовка може допомогти Шарівському палацу віднайти майбутнє. Окрім реставрації, сюди потрібно вдихнути життя, – поділився своїм баченням айбутнього Садиби директор Асоціації дизайнерів-графіків «4-й блок» Олег Петровський.

Палац як європейський бізнес

У пошуках різних варіантів порятунку для Шарівської садиби можна поглянути й на досвід інших країн, зокрема європейських. Подібні об’єкти там у багатьох випадках збереглися завдяки передачі з державної власності у приватну.

Для прикладу, у країнах ЄС місцеві громади «продають» палаци за символічний один євро. Власник приводить пам’ятку до ладу, а всередині чи на її базі відкриває ресторан або готель, але обов’язковою умовою для нього є забезпечення доступу до палацу всім охочим. За таких умов усі залишаються у вигоді: бізнес приносить гроші власнику, бюджету – податки, і робочі місця – місцевим жителям, розвиває місцеву інфраструктуру та взагалі сприяє розвитку сіл і містечок, та головне – архітектурна пам’ятка врятована від загибелі.

Активно застосовується в європейських країнах концесія – це договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об’єктів, що належать державі чи територіальній громаді, у тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам. Так, у Франції поблизу Парижа є замок Шантійї. Він перебуває у власності академічної установи, однак на умовах концесії ним розпоряджається мільярдер і меценат, принц та імам шиїтів-ісмаїлітів Карім Ага-хан ІV. Щороку в цьому замку відбуваються різноманітні міжнародні події, культурні і спортивні. Однак комплекс відкритий для туристів. Так само, як і інший французький замок, Шенонсо. Той у приватній власності однієї з родин підприємців з кінця ХІХ століття. Він також відкритий для відвідування. Подібний досвід мають також Чехія, Словакія, регіон Нормандія та інші. Ба більше – у Франції готові надавати грошові гранти на реставрацію пам’яток, навіть якщо вони у приватній власності.

В Україні ж, відзначають експерти, законодавство щодо концесій майже не працює: воно не продумане й потребує доопрацювань. Хоча є приклади концесії в дії. Один із таких – порятунок Чинадаєвського палацу Сент-Міклош, що на Закарпатті. Колись він належав національній угорській героїні Ілоні Гріні, яка три роки тримала оборону палацу в Мукачевому. У наші часи завдяки концесії палацом опікується закарпатський художник Іосиф Бартош. Митець на виручені від продажу своїх картин гроші, а ще за допомогою угорського уряду, грантів, поступово відновлює палац. Принаймні аварійний стан споруди ліквідовано. У замку проводяться весільні церемонії та екскурсії.

Однак поки що без міжнародної допомоги відновити самотужки архітектурні пам’ятки українцям важко. На цьому шляху нам може стати у пригоді напрям співпраці між Україною та ЄС у рамках виконання Угоди про асоціацію «Галузева співпраця». Він регламентується відповідним Розділом V Угоди про асоціацію «Економічне та галузеве співробітництво» і стосується туризму. Співпраця в цій сфері передбачає обмін інформацією і найкращими практиками, розвиток та імплементацію ефективних політик і стратегій, зокрема відповідних правових, адміністративних і фінансових аспектів, навчання спеціалістів з туризму, розвиток і сприяння туризму на основі місцевих громад тощо.

Україна вже зробила певні зміни – у 2017-му Кабінет Міністрів схвалив Стратегію розвитку туризму та курортів до 2026 року. Надалі готується внесення комплексних змін до Закону України «Про туризм». В оновленому Законі передбачається врахування положень Директиви 90/314/ЄЕС від 13 червня 1990 р. Про організовані туристичні подорожі, відпочинок з повним комплексом послуг та комплексні турне, також передбачено обов’язкове страхування цивільної відповідальності туроператорів щодо відшкодування витрат на повернення туристів до місця постійного проживання. Із 1 червня 2017 року у сфері туризму набули чинності три національні стандарти України, гармонізовані з міжнародними та європейськими нормативними документами, зокрема, щодо застосування шрифту Брайля на вказівках, обладнанні та приладах.

У майбутньому Україна також може отримати доступ до фондів країн ЄС, грантів та інших інвестиційних проектів.
Та головне – в Україну приходять європейські цінності, зокрема у сфері ведення бізнесу, для якого взяти замок у свою власність – не просто можливість заробити, а перш за все соціальна відповідальність.

– Європейський бізнес узяв собі за правило: ніколи ти не зможеш нормально вести справи, якщо твої рекламні і маркетингові цінності не будуть пов’язані з чимось, що ти робиш для тієї країни, де ти цей бізнес ведеш, – підсумовує Лала Тарапакіна.

Автор: Тетяна Василець

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відбивають виключно точку зору автора(ів).