Освіта без бар’єрів: як працює інклюзія у школі в Пісочині

Ще кілька років тому інклюзивні школи в Україні були великою рідкістю. Навчальні заклади неохоче приймали дітей з особливими освітніми потребами, і відповідні умови для таких учнів були відсутні. Однак з часом ця ситуація у країні змінилася, зараз «особливим» діткам уже легше здобути освіту у звичайній школі. Одним з таких є пісочинський ліцей «Мобіль».

Вимушений переїзд

9-річна Анна Кобець має проблеми опорно-рухового апарату й пересувається на візку.

У п’ятирічному віці дівчинка потрапила в аварію, отримавши травму спинного мозку. Невдовзі вони з мамою переїхали з рідної Полтави на Харківщину, бо саме тут Ані призначили реабілітацію. Оселилася родина в Пісочині (тут живе бабуся дівчинки) – селищі за 13 кілометрів від Харкова. Там же у 2017 році Аня пішла в перший клас звичайної загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів «Мобіль» (згодом її було перейменовано в ліцей), але в якій створено всі умови для діток з обмеженими можливостями.

– Її добре прийняли, жодних психологічних бар’єрів у спілкуванні немає, її емоційний стан абсолютно нормальний. Вона себе не відчуває неповноцінною через те, що на візку, а інші діти бігають, – каже мама дівчинки Анастасія Кобець. – Донька швидко знайшла спільну мову з асистентом, наразі проблем немає. Єдине – вона, як і всі діти, хоче ганяти по школі під час перерви, але її асистент, з огляду на свою відповідальність за дитину, не дозволяє їй це робити. І я жінку чудово розумію. Їй страшно: дитина на візку, і її можуть збити. У принципі, от у цьому плані в Ані спочатку були скарги, що обмежують її рух, утім наразі начебто все нормально.

У класі з Анею вчиться ще одна дівчинка з проблемами опорно-рухового апарату – Поліна, яка теж пересувається на візку. Однак вона через стан здоров’я має індивідуальний план навчання та школу відвідує, коли їй дозволяє фізичний стан.

Приймають усіх

Усього в Пісочині отримують інклюзивну освіту семеро дітей – четверо школярів і троє дошкільнят. Це стало можливим завдяки реформі освіти у краї­ні. Інклюзивна освіта – один з трендів європейської освіти.

А європейський вектор розвитку Україна обрала, коли у 2014 році підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Це передбачає реалізацію європейських стандартів в українських школах, зокрема впровадження ідей інтегрованого та інклюзивного навчання.

Проте, у цьому напрямі Україна почала рухатися ще раніше.

У 2010 році Міністерство освіти і науки України запустило в роботу «концепцію розвитку інклюзивної освіти» (Наказ МОН від 01.10.2010 р. № 912). А у 2011 році вийшла постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». Однак цих змін виявилось недостатньо для повноцінного запуску інклюзивної освіти.

Істотні зміни у сфері інклюзивної освіти настали в жовтні 2018 року, коли в Україні набув чинності Закон № 2541-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг», який регулює деякі питання доступу дітей з особливими потребами до навчання в дитсадку, школі, позашкільних установах і закладах професійної або професійно-технічної освіти. Відповідно до закону, місцева влада повинна забезпечити доступ дітей з особливими потребами до будівель, споруд і приміщень закладів освіти. Закон передбачає впровадження міжнародних і європейських стандартів захисту прав і законних інтересів осіб з особливими освітніми потребами.

Це означає, що батьки можуть віддати дитину з особливими освітніми потребами навчатися в загальноосвітню школу, а школа не може їм відмовити. Цим законом також передбачено, що школа та дитсадок мають

забезпечити доступ до освітнього процесу асистента дитини з особливими освітніми потребами. До того ж навчальний заклад повинен створити для такої дитини всі необхідні побутові умови.

Безперешкодний доступ

Усі необхідні умови для «особливих» дітей, включаючи тих, хто має проблеми з опорно-руховим апаратом, передбачили ще на етапі планування пісочинської школи «Мобіль». Заклад, збудований «з нуля» за два роки, відкрили 1 вересня 2017-го. Загалом цей навчальний заклад обійшовся у 74 мільйони гривень, які було виділено із селищного, районного, обласного та державного бюджетів. Зокрема, з держбюджету виділили 49 мільйонів гривень. Одним з перших учнів нової школи стала і Аня Кобець.

Як розповідає директор навчального закладу Галина Волобуєва, спеціальні умови для учнів з особливими освітніми потребами створено починаючи з прилеглої до школи території.

– На стоянці перед школою передбачено місце для дітей на візках, яких привозять на машинах. Утім наші батьки привозять дітей на візках, оскільки живуть зовсім поруч. Коли ми займалися благоустроєм прилеглої території, бордюр робили зрізаним, щоб дітки на візках легко й без проб­лем проїжджали. Загалом зробили безперешкодний доступ, – розповідає керівник школи.

На вході у школу є пандус, який перевіряли спеціально з урахуванням ширини та нахилу, щоб дитина могла спокійно піднятися і з’їхати. У школі абсолютно всі двері й поріжки розраховані на те, щоб людина на візку спокійно проїхала. У школі є також спеціальний ліфт для комфортного пересування дітей з інвалідністю по закладу.

– Чіп-ключ від ліфта, який їздить від першого до третього поверху, є в асистента, на вахті та в тих, кому він необхідний. Ліфт пристосований для того, щоб школяр на візку міг спокійно заїхати. Там є поручень на зручній висоті, щоб за нього дитина трималася. Плюс до всього є світловий промінь, який регулює, щоб ліфт передчасно не закрився, коли людина ще остаточно не зайшла, – каже Галина Волобуєва.

Дівчата на візках навчаються на другому поверсі і спокійно на ліфті піднімаються до свого кабінету. Їх клас обладнаний спеціальними антисколіозними партами, які індивідуально переробляли під дитину, щоб їй було комфортно сидіти, а парта ще регулюється по висоті.

Постійний догляд

Коли школяр з інвалідністю втомиться на уроці, то в його розпорядженні є спеціальна кімната психологічного розвантаження. Там для діток є пристосований умивальник, столик, де можна поїсти або зайнятися своїми справами, є тапчан, на якому можна переодягнутися. На стінах є поручні, за допомогою яких зручно переміщатися на цей тапчан. Є також спеціально обладнаний туалет. Загалом у цій кімнаті дитина під наглядом асистента може просто відпочити. А ще керівництво школи для комфорту учнів поставило там комп’ютер.

Аня та Поліна мають асистента Галину Більдіну, яка постійно приглядає за дівчатками. Вона зустрічає їх біля порога школи, а далі супроводжує протягом дня.

– Галина Більдіна має освіту і педагога, і психолога, проходила багато курсів, цікавилася реабілітацією таких дітей. Вона постійно з дівчатками, допомагає їм, якщо це необхідно. В основ­ному вона у класі спостерігає за цими школярками, дивиться, встигають вони чи ні.

І позиція батьків така, що дитина повинна бути максимально самостійною та соціалізуватися, – розповідає Галина Волобуєва.

Як каже директор школи, дівчатка, що пересуваються на візках, добре навчаються, нормально засвоюють матеріал, грають з усіма дітьми.

– Аня дуже активна дівчинка. Вона з шаленою швидкістю пересувається як школою, так і шкільним подвір’ям, що іноді мене лякає, – ділиться Галина Волобуєва. – У жодному разі від них не відвертаються, старші дівчата заплітають їм коси. На всі свята, включаючи костюмовані, дівчатка приїжджають і беруть безпосередню участь у них. Ми взагалі не звертаємо увагу на їх особливість. Вони абсолютно нормальні діти, просто трохи по-іншому пересуваються.

Якби не реформування освіти в Україні, більшість дітей з особливими освітніми потребами, швидше за все, була б вимушена навчатися вдома. Хоча, за словами Анастасії Кобець, свою доньку вона б усе одно віддала до звичайної школи, але тоді б довелося просити адміністрацію закладу принаймні мінімально підлаштувати умови під Аню: щоб клас був на першому поверсі, щоб хтось допомагав заносити й виносити дівчинку з візком тощо. Однак і в такому разі її можливості пересування школою були б дуже обмеженими.

Газета «Слобідський край» з серпня по листопад 2019 року бере участь у проекті «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу (https://ec.europa.eu/europeaid), який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій і «Європейською правдою». Окремі думки, висловлені у статтях, підготовлених у рамках проекту, є особистою позицією авторів газети і жодним чином не відображають точку зору Європейського Союзу.